клубочище пустельних змій-доріг
в криваве місиво замісить ніг батіг
обіч каміння – кинуті серця
і марна мумія примарного мерця
квітує моя палиця в руці
сміються і злословлять камінці
іди-іди до приспаних химер
там ще ніхто пристойно не помер
доро...

я говорю відлуннями гори
я розмовляю хвилями… я море…
я дика і беззахисна потвора…
я немовля… я ворожбит старий…
я жінкою тулюся до вимови…
я воїном полюю на слова…
у куряві словесної полови
летить у вирій глупа голова…

лечу-лечу у вересневий...

І день прийшов, а наче не спішив.
Діставши міхи, де багато див,
І висипав дощисту каламуть,
А вже йому борщі жінки несуть.
І місяць розчинився у імлі,
Де хмар овечки сиві і малі
Перекотилися згори у діл,
Де рік витоптує старенький віл.
І дощ встел...

       Змалку я гостро відчувала красу слів, мови, але більше – на письмі, у книгах. Читати я навчилася у чотири роки. Моїми друзями були автори старих, часом забутих, книг. Самі книги видавалися мені старовинними рукописами. Та голоси письменників лунали...

Текст видалено автором твору...

У Михайла Степановича Нечитайла сьогодні день народження. Сподіваюся, що буду не одиноким у своєму щирому бажанні привітати його зі святом. Отож, шановний Михайле Степановичу, щиросердо зичимо Вам невичерпного натхнення, багатої письменницької та поетично...

надхмарно піднебесно
звучать твої оркестри
то класика у моді як колись
і бавляться у хованки
листочки днів кленовії
до гами причепились чи вплелись

де срібні перевесла
там знову будуть весни
як сніг межи матками упаде
і жовтнем підперезаний...

Текст видалено автором твору...

Текст видалено автором твору...

Зійшло  весняне  сонце  над  землею,
В  обійми  взяло  луки  і  поля,
А  я  скорблю   розбитою  душею,
Бо  вмита  кров’ю матінка  земля.
Не  вгомонився  ще  той  ненажера,
Не  зупинять  його  дні  каяття.
Невже  людської  крові  не  напився?...
О...