Фрагмент1
         Я вийшла на вулицю. Перше - небо. Небо було майже звичайне, але не зовсім - легкий зеленуватий відтінок порушував звичну картину. Так, а де сонце? Я перейшла на інший бік вулиці, все ясно, сонце було салатного кольору і разів ...

   Потім морські сестриці зажадали Марисю  в напівводяну печеру - хоч трохи поспілкуватися.  Марися  скинула плаття і туфлі, влізла у воду і перецілувалася ще і з доброю сотнею  морського люду. Після цього вона відчула себе зовсім розбитою і знесиленою,  ...

      Він не пам’ятав, коли вперше знайшов це місце – місце, де в зазвичай суцільній оболонці, що розділяє різні, співіснуючі в часі та просторі, але неперетинні світи, у певні моменти з’являвся  отвір -  перехід до іншого світу. Але користувався ним уже ...

1.
Меркурій сидів у своєму робочому кабінеті із накладеними на скроні клемами – зелений та червоний дротики від них тяглися до підсилювального апарату. Кабінет був зовсім невеличкий, без жодного вікна, але враження про другорядність Меркурієвої роботи бу...

Аеромобіль летів з шаленою швидкістю. Все внизу злилося у нерозбірливий набір плям, схожий на модерновий твір сучасного художника, якому ліньки малювати щось справді вартісне і вистачає лише на ніякі шедеври, в яких потрібно шукати прихований внутрішній с...

ПЕРЕДМОВА

Це – наково-фантастична історія, перенасичена усіляким біологічними термінами. Але ж ви читаєте космічну фантастику, де повно різних незрозумілих термінів, і нічого. Просто пропускайте повз вуха – сенс ви збагнете.
Це оповідання завдячує сво...

Текст видалено автором твору...

(уривок з роману „Пекло”: Львів, Видавничий Дім „Панорама”, 2007)

Бігти, на жаль, ми не могли. Моє тіло вже давно перетворилось на суцільну рану від випробувань останніх днів. Душа, де речі, теж. Олексієвський, задихаючись, тягнув, підвернуту десь у ві...

– Я вам кажу, мені потрібні інші батьки! – верещить дванадцятирічний хлопчик мені на вухо.
– Ви тільки місяць живете разом, ти просто до них ще не звик, – я дратуюся все більше.
– І не звикну!
– Ми все погоджували, пам’ятаєш?
– Але мені вони не підхо...

– Ні... я не думаю, що це вихід, – бурмотіла я.
– Чому? Ти ж довіряєш мені, так? Я ж профі!
– Довіряю, довіряю тобі цілком, але...
– Це дуже легко зробити. Просто виріши, що зі своєї старої пам’яті ти хочеш собі залишити. Ну, окрім професійних навичок,...