Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44253
Рецензій: 86413

Наша кнопка

Код:



Статті критики та аналітики

Юрій Гаврилюк – поетичний філософ

Віктор Місіюк, 20-07-2007
Розглядаючи якесь явище, передовсім намагаєшся виявити його характерні риси, що відрізняють його від інших або зводять до певного класу. Утім, коли йдеться про внутрішній світ людини, це твердження справедливе тільки умовно. Перше, що впало мені в очі під час читання літературних творів Юрія Гаврилюка, – романтичність.
Так, емоційно я відчуваю, що написані ним рядки створені поетом-романтиком. Чому романтиком? Бо для романтика важливий світ Почуття, Ідеї, Уяви, Подвигу. Ним він живе, з нього бере художні образи. Гаврилюк, як правило, ігнорує буденність, відкриває в речах їхню глибинну природу, світ його віршів ідеалізований. Зрештою, сам автор ніколи не цурався теми романтизму. Навпаки, його наукові зацікавлення пов’язані з творчістю підляських романтиків, він також написав прозаїчний твір «Велика Романтичність», в якому представлений світ уяви. Справді, «Велика Романтичність», як і низка інших, – це твір прозаїчний. Чому ж тоді я назвав Гаврилюка тільки поетом? Річ у тому, що написані ним вірші за будовою близькі розкладеній в просторі прозі, натомість його проза за ритмом поетична.
Отже, повторюся, Гаврилюк за емоційністю образів і ритмічністю їх відтворення бачиться мені поетом-романтиком. Але цього замало, щоби розкрити всі тонкощі його стилю. Гаврилюк не просто романтик, але романтичний філософ. Його емоційні враження від світу, філософські за змістом, проявились у віршованій формі. Хіба це можливо? Хіба почуття і розум не є двома протилежними полюсами? Хіба не твориться почуттям поезія, а розумом – наука (та ж сама філософія)? І, врешті, чи можуть бути поезія і філософія взаємопов’язані? Філософія і поезія тільки на перший погляд мало пов’язані між собою. Приміром, в традиційних піснях неможливо відділити життєву мудрість від рими віршу. Відомо, що великий український філософ Григорій Сковорода високо цінив поезію як форму викладу своїх філософських поглядів і перевагу віддавав байкам.
Відштовхуючись від цього, впевнено можемо навести ще одну рису: Гаврилюк обрав поезію для передачі своїх філософських роздумів, але на відміну від Сковороди відмовився від віршованої байки як методу передачі художнього образу. Згадана особливість більше пов’язана з технікою втілення образу, натомість стиль можна пізнати тільки за загальними характеристиками і вподобаннями у доборі зворотів, метафор і т. п. Тому звернімося саме до загальних принципів, яких дотримується автор.

Ліризм

І в твердому як камінь
Вічному льоді
Тростиною любові
Наші запиши імена

(***Попливи місячною тінню)

Однією з характерних рис поетичної філософії Гаврилюка є ліризм. Ліризм є синонімом сердечного милого виконання. І справді, автор в поезії ставить на пережите в серці, як гравці на коня-фаворита. «Полюс серця» (Перебори – тут і далі курсивом наводимо назви віршів, з яких взято художні образи) – це орієнтир, що допомагає віднайти дорогу до джерела творчості. Серце в творчості Гаврилюка є одночасно і її орієнтиром, і її джерелом. Почуття у поезії переважає над розумуванням. Хоча творчість Юрія інтелектуальна, почуття є ниткою, на яку вона нанизана. Ті, що у віршах віддають перевагу розумуванню, не можуть зватись поетами. Сам автор говорить про це так: «Поезію не читається – її переживається». Інтелект лише допомагає світу емоцій втілитись у конкретну форму. І в цьому поезія наближається до життя. Серце, сповнене ідеєю, за відчуттям автора, є джерелом людських учинків (***На схилі вересня, ***Жив). Розумування тільки надає конкретну форму рухам, які народжуються завдяки емоціям.
Найяскравіше ліризм проявляється у віршах, присвячених справі, яка найбільше займає людське серце, – любові. Автор оспівує багато тонкощів палкої любові. Я маю таке відчуття, що він смакує її як добре вино. Ось як смакувала любов авторові: вона гірчить (***Згадую я виноград), завдає болю (***Чекання, ***Жіноча ніжність, ***Насіння), спопеляє (***Прилети бескидський вітре), душить (***Пливу помалу, ***З настромленим на чубочок), тисне (***Як на м’якому піску), ранить (***Загризаю зуби до крові), коле (***Приваблюєш мене), вбиває (***Пробили моє серце), проймає (***Чим же є серце), видирає серце (***Не можу твоїм), тугою дратує (***Коли ти є) поетову душу і тіло. Не забудьмо за розмовою про серце тіло! Тілесність певних віршів ніяк не зменшує романтичність Гаврилюкової любовної лірики (***Цілую твої руки, ***Чи до тіла втікаю твойого, ***Бачивши). З наведених попередньо характеристик Любові видно, що вона є потужною силою. Тільки зовні любов виглядає як нищівна. Ця велична сила несе, що видно з рядків Гаврилюкової лірики, потужний творчій заряд: топить лід самотності, оживляє людину, перетворює життя на рай (***Попливи місячною тінню, ***Моє серце, ***Кам’яні стіни).
Звідки така глибина почуття у автора, у творчості якого любовна лірика займає не головне місце? Мені здається, що вона передалася Гаврилюкові через його етнічне коріння від народу. Коли ми візьмемо характеристики грецького поняття ерос (як відомо, були в них ще й людус, сторге, агапе …) для того, щоб передати, так як робить це автор, силу і глибину відчуття, то побачимо, що їх буде недостатньо. Тільки ті, хто відчуває, як передається в українській ліриці пестливе кохання хлопців та дівчат, знає українську палкість закоханої душі, може зробити щось подібне. Особлива витонченість лірики виразно свідчить про романтичну спрямованість творчості Гаврилюка.

Інтелектуальність

Гриземо мудрость як оріехі
Беззубимі устамі
Обслінівши вдаємо
Што позналі смак

(***Гриземо мудрость як оріехі)

Торкаючись ще однієї особливості творчості героя статті, хочу згадати одне особисте спостереження. Остап Лапський на вухо мені у одній з приємних розмов про життя і поезію визнав, що з усіх сучасників (до того моменту мови про героя нашої статті не було), близьких йому за національністю, місцем народження, духом він більше всього цінує Гаврилюка. Справді, ритм віршу обох близькій своїм способом “витія словес», частою відсутністю рими, ламаністю, незакінченістю (відсутній чітко виражений кінець). Є ще одна риса, що зближує цих поетів, – інтелектуалізм. Вірші Гаврилюка читаються як загадки, головоломки, парадоксальні запитання, таємниці (***Всьо філософія, Спогад, ***Колодец в ліесі). Цей і попередні ефекти досягаються, між іншим, завдяки тому, що автор не розставляє знаків пунктуації – хай це сам, де йому це важливо, зробить читач. Хід по-постмодернистськи глибокий. Він пробуджує читача, змушує його перетворитися на активного співавтора поезії, разом з поетом шукати відповіді на головні питанні життя (сенс існування, зв'язок з минулим, пам'ять, роль жінки в житті чоловіка і т.п.).

Іронічність

Сміятись з себе
То ще мало
Зорваті з інших
Треба покривало
Коб не сказалі
То оно вуон
Такій

(***Стараюсь бути)

Ще одна характеристика його творчості виникає з технічних питань, які ставить перед собою поет. Як автору не піддатись чарові слів і не почати ошукувати читача і самого себе? Як, пишучи інтелектуальну поезію, з одного боку не перемудрити, а з другого не лишитись поверховим? Де знайти порятунок від мудрованого зауму? Що може обмежити розум в його інтелектуальних пошуках? Відповідь на це знаходимо у поезії Гаврилюка: іронія і сором – були, є і лишаться ознаками доброго смаку. Природна сором’язливість української народної вдачі лишили свій слід у творчості автора (***У ріках земліе). Особисте знайомство дозволило мені зауважити, що Ю.Гаврилюк любить іронію. Залюбки читає сатиричні оповідання, дотепні жарти. Коли читаєш його вірші, здається: ще мить – і в повітрі з’явиться сам автор з усмішкою на вустах. Посміхнеться над своїм віршем і скаже: нема, нема досконалості у ньому, але чи ти, читачу, бачив, де вона є? Чітко виражена іронія присутня у цілій низці віршів нашого героя (***Стараюсь бути, Вірш про екзистенцію і есенцію, ***Гриземо мудрость як оріехі, Давав Буог розум, ***Слава, ***Автомат, ***Гарні наміри, De existentia spiriti, ***Дивимося на людину, ***Власне Я почало кусатись, ****Вона, ***І що з того, ***Що найбільш плоске?). Є вірші, які автор пише для сміху, забави, граючи словами (***Крутиться). Написані вони наче для того, аби посміятися над самою поезією, чи то над дійсністю, або й над самим собою.

Регіональність

Отчизна то широкє море
Де котяться хвілі нашого життя


(***Отчизна то широкє море)

Рідні звичаї стали вирішальними у тому, в яку мовну одежу вдяглися авторські поетичні рядки. Існування місцевої самобутності – питання болюче для української національної культури. Етнічне різноманіття української культури робить її однією з найбагатших у світі. Слабкість української національної культури робить її однією з наймолодших. Українці як нація повинні перестати боятись бути місцевими і самобутніми, використати потужну силу власного етносу. В літературі вихід є у літературних мікромовах. Говірка, яка регулярно фіксується на папері, стає мікромовою. Гаврилюк пише прозу і вірші як українською літературною мовою, так і рідною говіркою (більсько-підляською мікромовою української мови). Через говірку відкривається для нього світ національної культури, а також і він відкривається тому світові. Юрій Гаврилюк одночасно традиційний і найбільш сучасний, бо зберіг у своїй творчості локальну неповторність, якою збагачує українську національну культуру.
Відношення Гаврилюка і Підляшшя – тема невичерпна. Невичерпна, бо він живе на Підляшші, живе Підляшшям, живе для Підляшшя. Це не просто гра слів, це правда, у якій переконують його віршовані рядки (***Жив колісь я в руоднуй хаті, ***Мово наша, ***Розсипайся як пісок, ***Тут земля є наша руодна, ***Руодна нам земля, ***Отчизна то широкє море, ***Де ж любов подіелась наша, ***Без Отчизни я поет). Що з такою силою прив’язує людину до землі, де жили діди-прадіди і де самому довелося зростати? Чим так любі звуки материнської мови, почуті з вуст одноплемінників? Здається, на ці питання не повинно бути відповіді. Ця відповідь людині не потрібна. Хай залишиться в таємниці механізм почуття, яке народжує у нас любов до рідних звичаїв і природи. Важливо те, що рідна сторона служить іще одним значним джерелом натхнення (***Писати поему).
Герой нашої статті не завжди дає відповідь на поставлені ним самим питання. І тут ми підходимо до головних тем у літературній творчості Гаврилюка. Їх огляд переконливо свідчить про те, що ми маємо справу з віршованою філософією. Усі теми зводяться до невеликого кола питань: існування у часі й просторі, вибір життєвого шляху і творчість.

Життя

Люде ходят од двери до двери
І то називається – життє.

(***Діеті ще на туолькі малиє)

Чимало віршів Гаврилюка присвячені темі смерті (***Смерть, ***Чи ж одиходіті маю, ***Діеті ще туолькі малиє, ***Скрегочуть жорна, ***Одийдемо зсюль у віечность, ***Modus vivendi, Гоя – «жахи війни», ***Тільки що, ***Називаємо її смерть, ***Чи за моєю труною). Така зацікавленість навіть дивує самого автора. Але смерть є необхідною темою для тих, хто хоче описати життя. Відомо, що трагедія як жанр створена не для насолоди руйнуванням, а щоб підкреслити силу добра, порівняти з його протилежністю і активізувати. Єдиним порівнянням і протилежністю життя є смерть. Поет і сам підкреслює цю думку, коли пише, що люди «причеплені своєю смертю до життя» (***Свою смерть зустріенемо оно раз).
Глибока авторська зацікавленість темою форми існування, самої природи цього явища, тим, чим воно є (***Сутність і несутність, ***Сміеймося з тих, ***Біжимо) народжує для українського екзистенціалізму нові тексти. Звісно, тема існування представлена насамперед роздумами про людське життя (***Перегортаньом кніг і слуов, ***Бібліотека кніжка і годіннік, ***В осіенньом небі, ***На рушникові чорна нитка, ***Ковтаємо повітря, ***Люди, ***Життя – ексгібіціоніст, ***Зоране поле життя). Значність цієї теми підкреслена у назві розділу-збірки – «Хмільний смак життя» (у книжці В павутинні життя). В останньому з її текстів описане розуміння поетом цього явища, воно для нього «виснажливе змагання», «боротьба». Юрій Гаврилюк відзначає: там, де нема активності, а є тільки вичікування, життя відсутнє. Зрештою, і людей без нього нема, всі вони «прип’яті до життя» (***Є чотири сторони світу). Життя є явищем, обмеженим дверима народження і смерті (***Діти ще настільки малі, ***Вуйті в життє мусіш). Тема існування не представлена сама по собі, вона розкривається, як видно, через інші характеристики: смерть, час (***Життє всемогуче майстерно сплєтає) і простір (***Повезут тебе в широке поле). «Життє (яке і є нашим часом на існування – В.М., – виявляється)… краде наш час» (***Життє всемогуче майстерно сплетає).

Час

Обплітає час
Іржавий образ свій
На перехресті рамен
Роздертих на весь світ
Встромлених кованим вістрям
В минуле і майбутнє
Небо і душу

(***Пам’ятник)

Тема часу розкривається у літературній творчості Гаврилюка через протилежність – не-існування в часі. Постійне існування в часі є безсмертям. Мало того, життя є постійною «боротьбою з часом», яка веде або до перемоги, або до забуття (***Спальони наши негербови). Свідомість того, що час існує завдяки активному протидіянню небуттю, також надзвичайно важлива. Тому серед носіїв часу, носіїв пам'яті, поет більше, ніж матеріальну річ – пам’ятник-камінь – цінує Слово (***Колі Ікар падає з вершин). Не випадково автору вдається органічно сполучити тему смерті, часу і Мови (Піщаний згуорок). Усі вони, як було показано попередньо, є явищами одного ряду. Пам’ять, виражена словом, є для людини порятунком від забуття і смерті (***Обтесаний камень, При могилі Володимира Івасюка, Тобіе – палинь). Цікаво, що пам’ять, цей символ безсмертя, містить у собі як минуле, так і майбутнє, тобто всю повноту існування в часі (Паметнік, ***Пам'ять наша, ***Сумних могил осталося тут штири). Як пояснити феномен сполучення минулого і майбутнього, того, що в принципі неможливо пов’язати в одне? У вірші про «Замкову гору» у Мельнику поет пише, що «минуле – будучого перши сліед». Минуле, яке починає перетворюватися на майбутнє, ми називаємо сучасністю. Вона також цікавить Гаврилюка (***Душа підкорюється сучасності, Чекання, ***Час вмирає).
Автор ставить собі таке питання: чи існує час сам по собі (***Капле вода)? Тобто питається у себе – чи він субстанціональний, чи ні? Чи можна його відділити від життя, як сметану від молока? І сам дає відповідь на своє запитання: час міститься в речах (особлива увага надається речам, створеним людьми), а ті розміщені в часі свого існування (***Люде як краплі, Дуб пудляські, Замкова гора, Церква). Отже, відділити час від існування речей, життя людей неможливо. І з цих позицій плин часу сприймається неоднозначно. Люди схильні як приспішувати, так і відтягувати наближення подій життя (***Мандровніка промінанє часу тіешит). Як же відчуває поет хід часу: чи пливе він у безкінечну далину, чи крутиться як колесо? Автор радше схильний бачити в часі спіраль, яку він передає через образ писанки в коротенькій замальовці «Кожен рік інший і такий сам».
Наш поет-філософ вчиться відчувати час, бавитися з ним і використовувати. Є у його творчості тема, яка наскрізь пов’язана з минулим і майбутнім. Це тема Русі і України. Відомо, що найбільше зусиль для подолання часової відстані між ними доклав Михайло Грушевській своїм терміном Україна-Русь. Своєю чергою, Гаврилюк пише більською говіркою прекрасний публіцистичний твір «Руське слово», у якому русин і українець представлені як два боки однієї медалі. Не випадково його історичні праці містять у своїх назвах такі вирази, як «краї руські», «слідами руського минулого» та й просто «Русь підляська». Він дає можливість підляшукові не стидатись ні того, що у ньому було руського (Слово про непромінаючий похуод), ні того, що у нього може бути українського. Українське майбутнє підляшан виростає з руського минулого. Сучасне знаходиться посередині, воно є постійною працею над перенесенням руського в українське. Образ руських часів – прекрасний спосіб показати хід часу в особистому і національному житті. Одного змісту сповнені як окремі люди, так і весь народ – вони несуть свою руськість у майбутнє.
Час, як і існування, неможливо уявити без зміни. Там, де є зміни, є мандрівка від початку до кінця. Лінія життя є нічим іншим, як дорогою від минулого до майбутнього. Час і є формою мандрівки, яка відбувається на просторах-полях життя (Пронесло мене над часом, стежку років замело).

Простір

Пришла пора коб вибраті дорогу
В будучиню іті нам час
Знайті треба вже дороговказ
Кім билі
Кім є
Кім биті нам

(***Пришла пора коб вибраті дорогу)

Через тему простору, в якому проходить життя, розкривається ще одна тема поетичного філософування Юрія Гаврилюка (Мандрівка тіл, ***Хтось іде додому, ***Кожна дорога). Як історику, доводиться йому мандрувати і в часі. Про це також говорить назва його розділу-збірки – «Мандрівки посеред часу» (у книжці В павутинні життя). Але без простору, без дороги уявити собі подорож неможливо. Учасник і співорганізатор походів Підляшшям, він багато часу провів у мандрівках різними теренами. Добре відомо йому, з чого складаються людські дороги (***Земліе з-пуд нуг). Отже, поет добре знає дорогу і відчуває її зв'язок із життям.
Ми підійшли до однієї важливої проблеми – питання організації й вибору життєвої дороги, влаштування життя людини (***Пришла пора коб вибраті дорогу, ***Дорога піщаная од села, ***Осіенні вечур став ночею, ***Коли б ти йшов впоперек ями, ***У ріеках земліе). Коли час і простір для нас передбачувані, ми говоримо про те, що знаємо майбутню Долю. Доля – русло ріки, якою людей несе життя. Русло життя сповнене поворотів, підводного каміння, мілководдя, намулу. Тому і доля у людини може бути непроста, повна неприємностей, гірка. Тема гіркої долі (Віерш з рейду «Пудляше 87», ***Проминула слава, ***Пуйду на могілкі, ***Входжу до церкви старої, ***Гуркоти склянка, ***А скажи), втраченого Вирію (***Де ж любов поділась наша) досить розвинена у творчості поета. Судячи з поетичних рядків, доля у підляшан виявляється надто гірка, надто тяжка, нелюдська.
Щоб зрозуміти, чому автор так підкреслює складність проблем, знову потрібно звернутися до збагачення свого знання про світ через розуміння його подвійної природи. Виявляється, що Гаврилюк не хоче очорнити підляшан (***Я не паплюжу), а тільки прагне показати їхню слабкість, через яку стає зрозумілою їхня сила (або дорога до її набуття). Гаврилюк часто користується цим прийомом. Він розрізає дійсність на дві половини. І це є особливістю українського народного поетичного слова: гірка доля, неволя, смерть рясно пересипають наші пісні. Це не тому, що ми закохані у цих явищах, а тому що вони допомагають нам зрозуміти їх і, попри все, утверджувати життя. Автор не закликає горювати над своєю Долею і задля переконливості питає читача: «Чи хтось рікою слюоз доплив до майбутності?» (***Проминула слава). Через протиставлення тяжкої долі і творчої енергії у віршах відбувається катарсис українського Духу. Чому це так важливо? Бо знявши з серця «намул» (Одказ), людина легко знаходить свою дорогу.
Вибір шляху і дороговказу, який би міг вивести на нього, – справа життєвої ваги (***Коли ідемо). Коли орієнтири втрачені і панує страх (***Дівішся), душа розколота (***Зори вимостілі собіе) людина стає слабкою духом (***Блюзнірство проти Вітчизни), втрачає своє людське обличчя, веде себе підступно (Братерство, ***Не лякайся), замість Сакрум схиляється до солодкого Профанум (***Свіечка перед іконою), совість поступається місцем страхові (Сентенція) і т.д. Помилково обрана дорога шкідлива для людини і її життя.
Яка ж дорога гідна людини? І як її знайти? Які відповіді дає на ці питання Гаврилюк? Дороговказом на шляхах життя, згідно з його відчуванням, є Ідеї. У публіцистичному творі «Руське слово» поет пише безсмертну фразу – «Чоловіек, як дерево без води, не може житі без ідеї». Автор переконаний, що саме їй підпорядковується матерія, бо «меч .. ідеї не поборе» (***Визвани в двубуой). Життя складається і проявляється у вчинках. Тому їхня природа також цікавить нашого автора (***Пальці). Але вчинки бувають різні, цінні з них тільки творчі (Різбляр, ***Пересланнє-архе-архетип, ***Чоловіек – замкнута посуда, ***Над чим я думаю, ***На степах фантазії, ***Міесець в далєкому небі лєдь біліеє, ***Вичерпалася тема, ***Людей відсторонившись геть, ***Увійти на ступінь глибше, ***Пишу тут слова, ***Пізною ніччю, ***Перший раз). Не випадково у вірші тісно пов’язані творчість і мандрівка (***Ходить думка). І перше, і друге – це прекрасні образи людського життя.
Поет задається питанням: чи його творчість справді допоможе поліпшити долю людей (***Дописуєш останні розділи)? Він не дає відповіді на нього, натякаючи, що важлива вже сама праця у цьому напрямку – «різання паперу». Кожен філософ вірить у силу практичної філософії. Не виняток і Юрій Гаврилюк. Як пташка рветься з клітки, так і Гаврилюк щоразу виривається з рамок (він одночасно поет і прозаїк, традиційний і сучасний і т.д.). Але, як виникає з нашої статті, це не означає, що такі рамки не можна накреслити. За концепцією його вірші подібні до дзен-буддійських коанів: лаконічні, ламані та загадкові. І, що важливо у цій паралелі, вони, як і коани, філософські. Життя штовхнуло Гаврилюка до поезії, точніше, до поетичної філософії.



Написати коментар

Коментарі на цю критику та аналітику

1

© jqalcala, 18-03-2017

1

© ypuuuvlt, 17-03-2017

gPNDkNiFYuMiMfGA

© Kevlyn, 01-11-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.43881320953369 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …
10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна …
Між двох вогнів: Огляд нової книги Світлани Талан
Новий роман письменниці Світлани Талан цілком виправдовує свою назву — «Ракурс», оскільки пропонує читачеві …
Огляд роману «Тіні наших побачень» Івана Байдака
Українського читача ХХІ століття непросто здивувати: книжку можна знайти на будь-який смак. Та літературної …