Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44529
Рецензій: 87081

Наша кнопка

Код:



Статті критики та аналітики

Ексампеї Сковороди*

Аністратенко Антоніна, 03-03-2008
Вступ

Що є життя?
Це подорож:
Прокладати собі шлях,
Не знаючи, куди йти?
Навіщо йти?
Г. С. Сковорода.


Обмеженою є та людина, яка може позаздрити «провідникам нації», «батькам національної ідеї», «обличчям народу» - портретним знаменитостям, до яких апелюють політики, фальшиві писаки та інші брехуни. Так, ще й ті, хто не володіють жодними риторичними та мовними законами, при цьому сподіваючись на тупість аудиторії. Якщо на хвилину уявити себе романтиком доби Гейне, то можна зауважити, яких тортур зазнає дух Шевченка, роками рахуючи кількість лубочних портретиків у шкільних класах, бібліотеках, газетах, журналах… Уявити скільки сліз від сміху проливає душа Пантелеймона Куліша, який вперше поглянув на цю проблему через призму сприйняття. Адже насправді давно забуті заслуги видатних українців, навіть забуто, що видатні українці – то люди були (є, будуть сподіваюсь, якщо не перетворяться у відомих американців, німців і т. д.). Лишились самі портрети і гасла. Пам’ятаєте, в одній популярній телепередачі обговорювалось питання, що «От!!! Ліна Костенко претендує на звання великого українця»? Не хочу я думати про реакцію Ліни Костенко. От вам приклад, коли людину ще за життя вішають на стіну…
Такого масового психозу, щодо постаті Сковороди начебто немає. То дається взнаки зайва освіченість. Менше з тим, 1442 наукові дисертації були захищені станом на 1972 рік за Сковородою. Бачите, друзі мої, а Сковородинське питання невирішене! Правда сьогодні воно не стільки Сковородинське, скільки Поповсько-Махновецько-Багалійське. Багато написано російськими, білоруськими, польськими науковцями. Серед останніх наукових досліджень – робота історико-мовознавчого гуртка при Дюссельдорфському інституті лінгвістичних досліджень (www.nbuv.gov.ua-Portal-s0001). Зарубіжні науковці, як не дивно, ставлять питання, шукають відповіді. Ось австрійці – вивчають маршрути Григорія Сковороди за кордоном, закордонне листування. Що вони з того мають, крім наукової правди? А «наші» - вони ж наші – чубляться між собою, про джерела досліджень. От Петров писав, а Багалій заперечив – пише Махновець, а дядько Мишанич з тих трьох потішається, бо в нього син у видавництві працює і тому його стаття все одно першою світ побачить.
Разом з тим цікавих досліджень є багато, і нових теж. Отож спробуємо колективно розширити знання про Сковороду, бо ж кожною інформацією можна послуговуватись потім. А те, що пригодиться – це безперечно.

1. О, що то є – Сковорода?

Два питання, що мотивували взагалі мій виступ такі:
- Чому саме Григорія Сковороду називають «єдиним українським мислителем-філософом»? Чим, врешті, він привернув (чи перевернув) світ?
- Що цікавого й нового я можу повідомити присутнім про Г. С. Сковороду?
Я ніколи не повірю, що Григорій Сковорода такий розумний, автентичний і неординарний – бо він Григорій Сковорода. Ніхто мене не переконає, що йому, одному серед сірої маси неосвіченого, поневоленого, інертного люду, прийшло боже одкровення – і він став філософом – так собі зранку прокинувся і сів писати «Наркіса». І не правда, що він був старцем, обідраним і безпритульним, який із сопілкою блукав селами, ображаючись на Іоанна Козловича.
Сковорода чудово знав «куди йти», на той час, коли він пішов «у странствованія» його знали і на території уявної України і за її межами. Він мав учнів, не одного лиш сина Томари, в яких «часом подовгу гостював» [10, с. 61]. Можна називати його філософію утопічною, надто загорнутою у себе, внутрішній світ окремої людини, але тоді постає запитання: як інакше думати, переосмислювати, шукати вихід? І робити це НЕ виокремлюючи себе?
Ось тут і проситься відповідь на поставлене запитання. Чому не Прокопович, Галятовський, не Козлович, не Метлинський, а Сковорода? Українці? Українці. Мислителі? Так. Освічені люди. Але ВОНИ ВСІ - у руслі свого часу, а Сковорода – ні. Є такий афоризм: народився не у свій час, не в тому місці (чи місяці – кажуть астрологи).
Тут не втримаюсь від коментарів. Сковорода пильно вивчав астрономію та… астрологію. Йому ж належать не оформлені в окремі записи, а лише зазначені у листуванні, роздуми про сутність часу. Ідея сприйняття часу, як специфічної матерії сьомого рівня. Перший рівень – жива і нежива матерія, яку сприймає людина своїми чуттями, другий – молекулярний, третій – атомний, четвертий – ядерний (космічний), п’ятий – нейтронний (плазменний), шостий – чиста енергія, сьомий – перехідний елемент від матерії до духу. Кожна маленька частинка народжується і одразу помирає. На цю частинку дуже легко вплинути, але організований потік їх великої кількості – природно – майже некерований. Це за принципом щільності частинок – ну, як графіт і алмаз. [«Нострадамус про час»]. Так от, 3Сковорода вважав перспективою астрології вивчення впливу частинок часу на космічні об’єкти, бо там, нібито, діють саме необхідні закони. Іншими словами (на мій розсуд) – час діє на космічні тіла ефективніше і швидше, ніж на події на Землі. Тому і пророкують майбутні перетворення. Такі б розумні підходи нашим «гороскопам»!!! А то в нас перший-ліпший журналюга – астролог.
До цього: у Юрія Федьковича є монументальна праця з астрології. Щоправда написана готичним шрифтом, тому досі не знайшлося сміливця, який би її розшифрував і опублікував. Ось так.
Давайте поміркуємо. Ось народився би Григорій Савич у XXI столітті. І що? Його б на руках носили, Присудили б йому всі державні премії? Та його б в жодну хату не пустили, а швидше в божевільні транквілізаторами перетворили би на мавпу! А в середині ХХ століття – він би гнув спину у колгоспі, а потім у Сибіру, чи на Далекому Сході.
Такі як Сковорода жодному режиму не потрібні.
І все ж він був. І жив, і писав. І людину настільки добре розумів, що не міг не прикрашати її бажаними чеснотами.
Що мені кинулось у вічі – це трактування його «Наркіса».
Автори найчастіше показують полеміку філософа і марнославної тогочасної інтелігенції. Сковородинське «пізнай себе», постання духовності з джерела сутності людини, а не її зовнішності буцімто розходиться з уявленнями оточення. Це абстрактне «оточення» судить за лицем, а не за серцем. «Лицеміри і марновірники, чуючи це, спокушаються і огуджують». Причому «лицеміри і марновірники» - практично всі люди. Вони все розуміють, хоч, заздрячи волі Сковороди, «огуджують» і протестують. Тому і лицеміри. І марновірники, бо марно сподіваються досягти омріяного покірністю обставинам. Оце – моє розуміння «Наркіса».
«Образ Наркіса – пише Назар Горбач – Г. Сковорода використав для з’ясування тези «Пізнай себе!», бо «не горить сіно не захоплене вогнем, не любить серце, не бачачи краси?» [13, с.68] Хочеться вигукнути: копайте глибше! Думайте ширше! Не дарма Сковорода послуговується образними поясненнями. Зовнішня подоба «є ніщо інше, як тінь» [Сковорода Григорій. Твори у двох томах. Т. 1. – к.: Обереги, 1994. – с. 157]. А тінь у куща часом подібна до людської, тому зважаючи на враження про людину, більше як на особистісне її сприйняття, ми заводимо себе в оману. Пізнання себе іншого – ось що пропонує Григорій Сковорода. Тобто погляд на себе зі сторони, як і погляд на іншого із глибини себе. От оригінальний зміст. Не відображення, а справжнє лице, і філософського очерку Григорія Сковороди теж.
Мабуть раховані тисячами публікації про Сковороду – перманентно повторюваний процес (як сказала би Оксана Забужко).

2. Біографія – не нудна огидна мука школяра.

Що цікавого й нового я можу повідомити присутнім про Г. С. Сковороду?
Мені найперше імпонувала можливість поставити знак запитання над кожною «писаною істиною» про життя і творчість Сковороди. Те, що називається «друкованою святинею», а насправді є гнилим зерном, що породжує стійкі наукові помилки. Саме довіра – беззастережна й сліпа – до поданого в підручниках тексту. Маючи велику кількість літератури, я здійснювала порівняльний аналіз праць зі Сковородинського питання та ставила питальні знаки. Зізнаюсь, ще з більшою втіхою замінювала їх знаками оклику. Ось так. З іншого боку – мене дуже потішають гасла типу «Новий Сковорода у працях такого-то автора» або «Не той, що колись – новітній Григорій Савич…», або «Невідомий Григорій Сковорода». Як би не хотів автор вкласти у ці слова бажаний зміст, речення (дивно, але факт) мають пряме значення і відтворюють спочатку його. Бо ж Григорій Сковорода разом із його життям не зміняться від того, що 1442 (на 1972 рік) [9, С. 3] людей захистять наукові дисертації. Ані новим, ані невідомим Сковорода не стане, через те що ми по-новому глянемо на вже відомі факти або ж «розкопаємо» нові.

Знаки питання

Григорій Савич Сковорода народився 22 листопада (3 грудня) 1722 року в селі-містечку Чорнухах (нині райцентр Полтавської області) в сім’ї малоземельного козака. Це знає навіть учень восьмого класу. Але звідки ці відомості? [9, С. 7] В метричній церковній книзі повної дати не було (лише рік). Вона й не відома аж до 1922 року.
Коли Сковорода закінчив дяківську школу в Чорнухах, коли подався до Києва? Коли навчався в Київській академії? Дивне питання, - здвигне плечима знаючий слухач, - у 1738 – 1742 та 1744 – 1750 рр. Це хрестоматійно-енциклопедична істина. [9, С. 8] Але в жодному спискові студентів Київської академії, які дійшли до нас, імені Сковороди нема (пізніше 1737 року до списків студентів вписували лише дітей духовенства; про решту учнів говорили числові дані). За період до 1753 відомі лише скупі свідчення з імені Сковороди. Звідки ж узялися оті загальноприйняті дати про навчання Сковороди в Київській академії – 1738 – 1742 та 1744 – 1750 рр.? Встановив їх Микола Іванович Петров (дослідник Сковороди) на основі таких фактів:
- Сковорода побув у придворній капелі, повернувся до Києва і «паки начал учиться». «Паки» - означає «знову», отже він учився тут раніше.
- Цариця Єлизавета Петрівна приїхала до Києва 1744 року.
- Сковорода навчався разом із Самуїлом Миславським (майбутній митрополит) і був «соученіком его» [9, С. 10].
- Григорій підписаний до 35-ти учнів, які переписували трактат «Об исхождении Св. Духа» для митрополита Тимофія Щербицького.
Звідси зроблено висновок: якщо Сковорода в 1748 – 1750 рр. був студентом філософії, то, отже, в 1744 р. він вступив у клас граматики.
До речі, Махновець, спростувавши ці дані, каже про зміну одного року, тобто 1948 на… невизначений термін (мені такі дослідження доводять владу менталітету). Зрештою обидві думки спростовує Багалій, утверджуючи зміщення дат на 2 роки.
Йдемо далі. Посилаючись на цитату з біографії Сковороди (здогадуюсь, що йдеться про М. Ковалинського), що той, прибувши додому, незабаром був запрошений на вчителювання а Переяславський колегіум єпископом і ним же таки вигнаний. Давні дослідники – пише Махновець – вважали цим єпископом Никодима Сребницького, але оскільки Петрову було відомо, що Сребницький помер 12 червня 1751 року (коли Сковорода був в Угорщині) і далі: «то вчений установив, що єпископом тим був Іоанн Козлович» [9, С. 13]. З цього речення видається, що якби Сковорода був не в Угорщині, а, приміром, в Росії, то єпископом би виявився І. Вишенський. Але й це не найсмішніше в епохальних дослідженнях Петрова. Далі по тексту: «Він прийняв, він і вигнав Сковороду, який написав йому дуже зворушливу «Піснь 26-ю», котру пізніше включив у «Сад божественних песней». Речення саме по собі гідне Глазового чи Боднара, але й це не найсмішніше. Читаємо нижче: «Петров правильно відзначив, що ці обидві дати хибні. Іоанн Козлович був призначений на переяславську єпіскопію 7 березня 1753 року» О! Для того треба бути академіком. І маю вам сказати, що тоді маю право претендувати щонайменше на звання к.л.н., бо відкриваю «Сад…» і читаю «Піснь 26-ю». Там самим автором дається коментар: «Єпископу Іоанну Козловичу, входящему во град Переяслав на престол єпископський из 1753 года…». Без коментарів.
Якщо говорити про вплив студентських років на світогляд Сковороди, то за розвідками вчених, значний вплив лекцій з філософії Георгія Кониського.

Підсумок біографічного фактажу за перший період життя Сковороди
«В 1750 году, прослушав около половины богословского курса, Григорий Сковорода отправился с полковником Гавриилом Вишневским в Токайскую миссию, в Венгрию, пробыл там около 2,5 лет и возвратился в Малороссию уже в первой половине 1753 года. В этом же году он поступил в учителя в Перияславскую семинарию, но вскоре был изгнан из нея Иоанном Козловичем и того же года нанялся в домашние учителя к малорусскому помещику С. Томаре». [9, С. 35]

3. Григорій Сковорода – музикант.

«Подібно до того, як музичний інструмент, якщо ми його слухаємо здалеку, здається для нашого слуха приємнішим, так бесіда з відсутнім другом буває набагато приємнішою, ніж з присутнім». Так писав Сковорода.
Коли спитати пересічну людину: «Хто такий Сковорода?», у відповідь можна почути, що був, мабуть, такий давно, а в кращому випадку, що то письменник давньої літератури, написав «Сад божественних пєснєй» та байки якісь писав. Дехто знає, що то був мандрівний філософ, учитель, хтось нагадає афоризм Сковороди, хтось стрічку з «De Libertate», або неправильно назве філософський очерк. Але майже ніхто не згадає Г.С.Сковороду в іпостасі музиканта, хоч у хрестоматійному образі малюється мандрівник із флейтою.
«…Якщо передова для свого часу філософія Григорія Сковороди, його літературна спадщина давно вже стали предметом серйозних досліджень, то його роль в історії української музики залишається і досі зовсім мало висвітленою» [4, C.6]. Ну, про роль Г.Сковороди для становлення української музики можна подискутувати, а ось роль музики в житті філософа безперечно важлива. Після роботи в токайській комісії Сковорода повертається до Києва. Як пише у листах сам Григорій Савич, йог о улюбленим заняттям залишається музика. Також читаємо у М.Ковалівського: «он сочинял духовные концерты, положа некоторые псалмы на музыку… Сверх церковной, он сочинял многия песни в стихах и сам играл на скрипке, флейтравере, бандуре и гуслях – приятно и со вкусом.» [4, C.8].
Про цей період життя знаходимо свідчення і в «Отрывках из записок о старце Сковороде» Г.Срезневського [«Утренняя звезда», 1834 г., Харьков (перевидання копійованих текстів у документальній повісті-подорожі В.Стадниченка: 10, додатки)] «Перебуваючи там, (у Придворній капеллі) близько двох років, він склав голос духовної пісні «Іже херувими», який і досі використовується в багатьох сільських церквах на Україні… Сковорода складав духовні канти… але ці наспіви не запроваджені до церковного вжитку, а виконуються келійно, у приватних звичайних зібраннях київського духовенства, яке любить заповітну старовину» [4, C.9]. Треба зауважити, що Г.Данилевський виступає проти цих свідчень, посилаючись на відсутність відомостей в архівах.
Даруйте за хронотопну інверсію, але з розділу про біографію вилучаю такий вагомий період з життя Сковороди – час роботи у Токайській комісії. Це аж п’ять років! Ось чому.
Федір Вишневський – це людина, яка займалася вивозом уподобаного царським двором вина з Угорщини ще з 1729 року. За часів Катерини І він був підполковником. У червні 1733 року імператриця Анна Іоанівна заснувала навіть комісію для цього вивозу. Керував якою вже полковник Федір Вишневський.
«Федір Вишневський був українцем сербського походження. Він дуже любив музику і співи, - це засвідчено, зокрема, таким фактом, що він взяв із собою до Угорщини Сковороду саме тому, що той був музикою і мав гарний голос (і, ясно, знав німецьку мову)». [9, C.37] Відомо, що Вишневський розгорнув у Токаї ґрунтовну діяльність: орендував землі, вирощував виноград і робив вино. Так було вигідніше. Зважаючи на те, що всі робітники (привезені, серби, греки) були православними, Вишневський будує церкву. А в церкві потрібен дяк. У літературі і досі існують хибні твердження, що цим дяком був Г.Сковорода. Цього не може бути хоча б з того, що Сковорода їхав туди як компаньйон. Ковалевський виразно пише про побут Сковороди в Угорщині. Як він був другом і цікавим співрозмовником для Вишневського, а у вільний час знайомився з ученими, культурними діячами. Він добре говорив німецькою, латиною, вивчав грецьку. Саме тому до нього були прихильні світила науки, «а с ними новия познанія [добув], каковых не име и не мог иметь в своем отечестве». [9, C.39]
Як на мене, музика – це у певному смислі хобі Сковороди. У його житті не існували окремо категорії: оце музика, оце проза-філософія, оце – вірші, як от у Шевченка – малярство і поезія. «Нерідко у своїх притчах і байках Г.Сковорода ілюструє розповідь фрагментами з народних пісень. Так, у творі Сковороди «Потом зміин» наводяться рядки з народної пісні «Біда»:
Понад морем глубоким
Стоит терем высокій...»
Або ж стилізує рядки під народну пісню (зокрема веснянку)
Зима приде, Солнце ясно
Мыру откры лице красно…
Цікаво, що автор сам дав таку примітку до «Брані архістратига Михайла со Сатаною…»: «Сія пєснь есть из древних малоросійських і есть милая икона, образующая весну…»
Разом з тим, Григорій Сковорода не ставився до музики, як до забавки. М.Ковалинський у своїх листах неодноразово говорить про музичні заняття Сковороди, підкреслюючи високу майстерність свого вчителя. Та й навіть «Сад божественних песней»… Побудова строфи – давня пісенна стопа.
Ось ще один аспект життя творчості Сковороди.
______
* Ексампей – «священний шлях». Поняття історично пов’язане з річкою Синюхою, що в Кіровоградській області.

Література
1. Григорій Сковорода. – К.: «Наукова думка». – серія БУЛ, 1983
2. Лощиц Ю. М. Сковорода. – М.: «Молода гвардія», 1972. – 224 с.
3. Сковорода Григорій . Дослідження, розвідки, матеріали (збірник наукових праць). – К.: «Наукова думка», 1992. – 382 с.
4. Шреєр-Ткаченко О. Григорій Сковорода – музикант. – К.: «Музична Україна»,1972. – 94 с.
5. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник / І. В. Бичко, Ю. В. Осічник, В. Г. Табачковський та ін. – К.: Либідь, 1991. – 456 с.
6. Гаєвська Н. М., Коломієць В. В. та ін. Українська література. Письмовий та усний екзамен / За ред. Проф. Н. М. Гаєвської. – К.: Вирій, Магістр-S, 1998. – 384 с.
7. Усі українські письменники / Упор. Ю. І. Хізова, В. В. Щеголева. – Харків, ТОРСІНГ ПЛЮС, 2006. – 384 с.: іл..
8. Стахурська Л. Г., Таранова Н. О., Юкало Т. М. Енциклопедія
знань. – Д.: «Вид. Сталкер», 2003. – 768 с.: іл..
9. Махновець Л. Григорій Сковорода. – К.: «Наукова думка», 1972. – 354 с.
10. Стадниченко В. Я. Іду за Сковородою: сповідь у любові до вчителя: [Документальна повість-подорож]. – К.: Криниця, 2002. – 176 с.: портр.: [8] арк. іл.. – (Сер. «Моя книгозбірня»).
11. Український мандрівний філософ Григорій Сковорода. – К.: Видавництво «Орій» при УКСП «Кобза», 1992. – 474 с.: портр. – (Спадок).
12. Григорій Сковорода. Інтерпретації: Культурологія. Філософія. Педагогіка. Літературознавство: Зб. наук. пр. / Відп. ред.: В. Т. Поліщук, Ю. В. Тимошенко. – Черкаси: Вид-во Черкас. держ. ун-ту; БРАМА. Вид. Вовчок О. Ю., 2003. – 194 с.
13. Горбач Н. Невідомий Григорій Сковорода. – Львів: Логос, 2002. – 152 с.
14. Барабаш Ю. Я. «Знаю человека…» Григорій Сковорода: Поэзия. Философия. Жизнь. – М.: Худож. лит., 1989. – 335 с.
15. Сковорода Григорій. Твори у двох томах. Т. 1. – к.: Обереги, 1994. – с. 157
16. www.nbuv.gov.ua-Portal-s0001








Написати коментар

Коментарі на цю критику та аналітику

1

© visjqyvf, 18-03-2017

1

© xlnprtnx, 17-03-2017

Сковорода был настоящим пророком Божьим

© Юрий Мельник, 18-05-2016

VbaDgo3gQYa

© Mohammadreza, 13-12-2015

Обучение и дрессировка собак

© Kinolognerb, 18-10-2015

chanel ?? ???

© chanel ?? ???, 29-07-2014

miumiu ?? ???

© miumiu ?? ???, 23-07-2014

???? ??????

© ???? ??????, 20-07-2014

?????????

© ?????????, 19-07-2014

???? ??? ????

© ???? ??? ????, 14-07-2014

?????? ?????????

© ?????? ?????????, 09-07-2014

ルイヴィトン レディース

© ルイヴィトン レディース, 30-06-2014

chanel シャネル 財布 価格

© chanel シャネル 財布 価格, 25-06-2014

???? ???????? ??

© ???? ???????? ??, 20-06-2014

??????????

© ??????????, 14-06-2014

zYHbbVLoICHIdPYpp

© Zang, 25-07-2012

KzoMyiqQjVokHfRSIE

© Keras, 23-07-2012

Одна із моїх найулюбленіших особистостей...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександра, 19-12-2008

Тільки помітив

На цю рецензію користувачі залишили 372 відгуків
© , 30-10-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.86840915679932 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури
Реклама: Валента. Оборудование для функциональной диагностики ; Самая свежая информация cacique кофе на сайте.

Що почитати

Дівчина, яку забрало море
Була собі дівчинка, і звали її — Ірина Кулянда. У шість рочків вона зробила мамі подарунок — першу написану …
«14 друзів хунти»: чотирнадцять голосів війни
Одна з найпомітніших антологій цього року про війну з Росією — «14 друзів хунти», впорядкована Дмитром …
Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …