Прокидається час неземний
у серці святому й малому...
І гучно лунають ті дзвони у пам'яті юній і
чистій.

Юнак, що на варті - пірнає у сон той
солодкий і віщий...
І, простір темніє з туманом і
димом казаннень у вічність безмірну
та й, тиху... -
...

грішне все
що не в неділлі
що поділене
на Бога й твар…

***

милосердя Боже
втіленням у твар
бере гріх на себе…

***

хто все буття
вмить зором осягнув
весь гріх той взяв на себе…

P.S.

хто осягнув буття
лишень як мить
весь гріх той ...

на Дереві життя
гілля гадюччям
ростить гріховний плід…

***

біжить корінь в крону
й навпаки
в Дерева життя
клепсидрі…

***

на Дереві життя
гілля колюччям
жаліє плід гріха…

P.S.

гріховний рід простить
плід у колюччі
на Дереві життя...

знає світло:
із зірок полону
шлях веде до чорних дір…

***

ніщо не містить
більше світла
ніж чорних дір суцільна тьма…

***

всесвіт –
найчорніша дірка в дірках
полонила світло в-се…

P.S.

падіння –
чорна дірка «я»:
весь всесвіт крут...

Зморшки ще мережать те обличчя...
в погляді прихований той сум,
лагідно сміються ті поличчя
із альбомів, до старечих дум... -

Й кроки в світ, всі так свідомі й тихі... -
й хочеться забутись і заснуть.
Роки в сумі так летять безликі
в чомусь є ж, ...

Дорога і стежка петляють
та й Ліс, нависає над схилом...
Ноги місцину цю знають
з туманом, і легким тим димом...
Іду ж по просторах прибульцем -
не пізнаний зовні вітрами...
Таким, ось духовним загульцем
з віршами і дивними снами.
І стежка петляє ...

В морозну ніч світили зорі
і зачудований я снив.
В багатовимірнім просторі
думки снували дуже кволі
стан невагомості п’янив.

В якийсь момент я усвідомив,
що біль від холоду минув.
Спочатку вивертав, судомив,
ламав і навіть знерухомив
та врешті ...

Ніч. День.
За гранню прожитих років,
Без балачок і без дзвінків.
Трухлявієш неначе пень.

День. Ніч.
І невимовлена печаль,
Тупий та безпорадний жаль
Ніяк не заберуться з пліч.

Пусто.
Червивий місяць як більмо.
А ми лишились й живемо.
І безпо...

Він невиправний оптиміст:
ніколи не шукає броду
і знов у місячну погоду
босоніж рухається вниз.

І там по схилам берегів
вздовж течії світобудови
не відчуваючи утоми
блукає поміж дивних снів.

То й що, що чорна смуга ця?
Вона лише передумова,
...

Подивись на свою руку,
зазирни у диво-всесвіт,
затримай в собі цю думку -
і почуєш срібний плескіт.

Та вони все вислизають…
Раз, - і більше не впіймаєш
відчуття́, що осяяють
та ідуть. Ти пам'ятаєш

ті, інакші наші роки,
що в ночах сліпих...