Не фантазії зліпок –
я умію шукати тишу.
Серед репету вулиць
усамітнень алейка втікає.
Плоскодонку дощу
яшма неба гладить- колише,
ледве ритм відчуваєш.
Веселка в дівоцтві блукає.
Голосіння дощу
запечатала. Все у сотах.
Вулик пам’яті повний -
стоїть за крок від юрми.
Із видінь чи відлунь
наростають абстракцій сотні,
мов безглузді слова -
серед них загубилися ми.
Не фантазії зліпок —
я навчилась шукати тишу.
Декалог одного почуття
як пресований відтиск уст.
Слухав ліс мою тишу .
і слухом вищав та вищав.
Слухав ти мою тишу
і ріс у тобі Златоуст.
Ми витворюєм тишу на двох
голосну й безголосу.
Обведу її колом.
Хай тиша в дівоцтві блукає.
І колишня не я
і майбутній не ти бігли босі
по нефритових травах.
І тиша обох окликає.
...Не фантазії зліпок –
я навчуся шукати тишу.
