Смутные дни -
Время делить власть.
Смутные дни -
Время решать, с кем ты.
Костянтин Кінчєв(гр. АЛІСА)
І
Тоталітарна імперіє!
Покажи садистичні фільми
Під час всесоюзних іркутських семінарів.
Оголи свої звислі старечі перса,
Покажи всім охочим
Своє гестапівське татуювання…
Тиша концтабірна.
Стіни з'їдають цвілі голоси,
Стіни розпльовують туберкульоз,
Стінам наказано заткатись
На чеченський стогін.
Стіни теж стогнуть
Концтаборним боєм курантів…
А ти розкажи, розкажи,
Чому ж ти мовчиш, стара беззуба амазонко?
А ти розкажи,
Як постійно тавруєш
Пекучою сталлю ЕПКТ*
Свій власний народ непокірний.
Чому ти мовчиш?
Що, забракло повітря
У твоїй кисневій подушці?
Ґрати тебе не захищають,
Ти дуже боїшся мурів,
Бо чуєш за ними стукіт копит
І коси, що точать об небо,
А в небі вої-серафими
Шукають загублені смерті
Для тебе – під кольором танків,
Під кольором вовчої крові,
Під мерзенним замовченням правди…
Вони знають, що вже незабаром
Помре стоптана політична честь –
Твоя ІМПЕРСЬКА ВЛАСНІСТЬ!
ІІ
Севастополь. Сонце облизує море,
Орендоване триколірно,
Але не постійно солоне –
Адже це все ненадовго.
Во святе ім’я Сварога
Море матиме волю,
Море матиме матір,
Як пам’ять стоятиме ятір
На псевдокордоні «братськім»!
Хвилі цілуватимуть зорі,
Нову розквітаючу землю.
З колін Аюдаг устане,
Щоб тішитись: «Ми незалежні
Від політичних компресій –
Репресій імперії «старшого брата»!»
ІІІ
Росіяни. Ну, і хто сказав,
Що вам тут не місце?
Вас тут одинадцять мільйонів,
А нас по світу ще більше!
Тож погляньте повільно ув очі
Цій землі, яку можете вбити,
На якій за совєтів кричали
Керівні посадовці-чужинці:
НКВД – наша мати,
Всім порівну маємо дати:
Мертвим – хрести, иншим – орала,
А хто не у полі – під розстріл,
А хто українець – в концтабір.
Йой, кате, багато ти кажеш.
Йой, кате, забув ти, напевно,
Що Русь заснували нормандці,
Що з Києва все зародилось?
Нам наше право боротись,
Нам наше право творити,
Нам наші вірні діти, –
Усі народи на своїй землі – рідня!
Не просіть тілько милости в чорта,
В імперського чорта-вар’ята;
Не просіть у політики щастя:
Вони (навіть «наші») облудні:
Пополудні перевертням – тризуб,
Пополудні за віру – офіра!
Чи не разом творити вже завтра,
Разом усвідомивши дещо,
Що ми тут усі українці,
Що наша країна надбита –
Вона просить милости в нас!
о1.о6.2оо8
