На марсіянській вежі
зелений чатує шкЕтик,
чекає, коли вже межі
порушаться,
а в мерЕжі
я в’Яжу йому шкарпетки .
солодкі печу крендЕлі
і м’ятно очима стрЕлю
прицільно в саміньку вежу,
а шкетик за мною стежить,
аж чешеться з нечеканки
і бреше мені в мережу,
що схожа на марсіянку,
що певне би й одружився,
та шкодять тому моменти –
живем ми далеко строго,
а потім ще й аліменти.
Я мала натхнення трохи
учора о пів на другу –
наставила шкету роги
з земним моїм добрим другом.
Сподобалося безмежно –
всьо поряд і натурально.
Ось думаю, як там шкетик
в мережі мій віртуяльний?
Чека, певно, на крендЕлі,
та ще й на нові шкарпетки,
а я вже три дні в постЕлі
не злажу з свого Мілетка.
Як раптом стрельнУло: нащо
то знать марсіянській вежі?
і видерла якнайкраще
навіки себе з мережі.
Я стала уся земная –
лякливо тепер ужиться,
та вчера сказав мій – гай-гай! –
що міг би і одружиться,
вже мислить над цим з учора,
та шкодять якісь моменти –
судьба в нього, бачте, чорна,
а послі ще й аліменти.
Ви чули такого скОта?
А жер же мої крендЕлі!
Хай-но присуне в суботу –
я к чорту його застрЕлю!
Усьо їм була готова
віддати обом дощенту,
диви, як завЕли мову –
їм шкодять, ти бач, моменти.
Ото-й-йо хитрющі вепри
розвЕлися в поміжлюдді –
їм Аби в’язали ґЕтри
й наїдки несли на блюді.
Геть вірила, що різняться
мужчини на тій відстАні! –
та принси тепер лиш сняться,
я бачу вже – то титанік…
