Хай всі мої кроки відлунням шугають до неба
Я вже не блукаю по світу у пошуках сили
Розплавлені кригою погляди зламаним лезом
Мої розрізають слова на знебарвлені брили
Ти вже не оцінюєш світ за шкалою п’ятірки
І більше не пишеш віршів про любов і свободу
Від чаю із цукром чомусь вже не солодко – гірко
А замість ідей трохи свіжим лишився лиш подих
Ми більше не будем себе малювати на стінах
Нам вже ні до чого кохання в духовному сенсі
Зніми мою тінь зі стіни, хоч нічого не змінить
Факт того, що я більш не буду боятися смерті.
