Я знову вбиваю в собі цю спонтанну реальність
Свої обертаю думки на глуху порожнечу
Як завше ти прийдеш до мене з потоками фальші
Як завше обнімеш загубленим поглядом плечі
Ми будемо мовчки дивитись знебарвлені фільми
Про те, як комусь не вдалося дістатися раю
Ти дивишся фільм і в очах вимальовуєш рими
Твій погляд твердішає, стомлений голос стихає
Колись ми зупинимо час, щоб лишитись на місці
Колись ми знов станемо дітьми, хоч буде за сорок
А поки нас знову поглине зашарпане місто
І я без вагань увімкну свій знеструмлений мозок…
