Загублене місто виє!
Мамо, поглянь на будинки,
Від них порожністю віє.
Це не природно – дико.
Залишене місто часом,
(Якихось двадцять два роки).
З радіаційним пасмом.
Матінко, це - Чорнобиль!
Хворіють минулим речі,
Залишені по квартирах.
Матінко, не доречно
Чекати якоїсь сили,
Що допоможе забути
Весну у вісімдесятих.
Матінко, не повернути
Кадри, життям відзняті.
Приречене місто плаче,
Будівлі шукають ліків.
Тиск по галявинах скаче.
Місто – огидний каліка,
Придушене місто стогне,
Дощами змиває спогад,
Молиться нашому Богу.
Матінко, це – Чорнобиль.
