Дівчина з трамваю не мала імені,
але зате вона мала сонячні промені,
вплетені в волосся;
трамвай їхав так повільно,
що можна було прочитати
написи на футболках панянок,
які проходили вулицею поруч з колією, а потім звертали в провулки.
Дівчина з трамваю не мала електронної адреси,
зате в її погляді відбивалося небо й дерева
коли вона дивилася в вікно;
я чекав, поки сяде сонце,
щоб побачити, якого кольору стануть її зіниці,
коли вона не встигне відвести погляд,
або заплющити повіки.
Дівчина з трамваю не мала телефону,
зате крізь скрип трамвайних коліс і шепіт пасажирів
можна було почути, як вона дихає;
літо було спекотним і її волосся прилипало до шкіри
її легке взуття, її тонка сорочка.
Вона мала на шиї намисто, а на зап’ястях – гарячі браслети,
Але, на жаль, не мала телефону.
Дівчина з трамваю не мала обличчя,
Зате мала на думці щось важливе,
Коли я зустрів її погляд.
Трамвай рушив так швидко, що я не встиг порахувати,
Скільки кроків вона зробила, і скільки разів встигло сісти сонце.
Але потім я згадав, що в неї немає імені, отже її не існує,
І це не вона дивиться мені вслід із трамвайної зупинки.
28.12.2007
