Знак драбини проступає на райдужній оболонці її очей десь глибоко під повіками
Знак драбини проступає тріщинами на сухих губах доки вона ще спить
Знак драбини проступає в неї на шкірі разом з водою та сіллю
Разом з цукром та тілами метеликів
Разом з оцтом та шоколадом.
Ось вона прокинеться і піде на кухню аби налити води і відчує
Як вода повільно зникає в порожнечі між склянкою та губами
Сотні жовтих метеликів завмерли в її голосі
Сотні мовчазних слів чекають на її слово
Високі дерева в глибині двору терпляче ворушать серцевинами.
Я бачив колись як вона посміхається я впізнаю її навіть якщо
Вона забуде як зводити губи і називати речі
Я бачив колись як вона йде і як повертається –
Цього знання мені вистачило б
Якби не тіла її жовтих метеликів
Якби не запахи води яку вона п’є
Якби не знак драбини на щоках та вилицях.
А вода пахне горіхами і знак драбини стає коричневим.
Вода пахне деревами і зграї метеликів здіймаються з її плечей.
Вода пахне попелом тож вона робить ще крок і завмирає:
Знак драбини на піднебінні трохи віддає гірким шоколадом та мигдалем.
Какао під нігтями порох під шкірою
апельсиновий сік на поверхні ліній долоні
шепіт підземних течій у колінних чашечках та фалангах пальців
шепіт підземних течій у кутках кімнати та у складках піжами
шепіт крилець метеликів між хвилями волосся –
білий колір пробуджень, жовтий колір причетності.
Вода торкнеться її склянок і стане прохолодною
Вода знає наперед всі числа та комбінації чисел
Вода наповнює сховища зіниць та очних яблук
Вода лежить між мовчанням та згодою.
Жменя попелу на дні склянки тіла метеликів
Тінь драбини під лівою лопаткою горіхи і цукор
Ти знаєш куди йти й куди вести свої дерева
Ти знаєш усі слова які маєш знати.
І доки ти прокинешся я наслухатиму
Як шириться шепіт підземних течій
Як твоя шкіра набуває блиску
Як в усі шпарини злітають метелики.
31.10.2007
