Автопілот
Не говори з ними
Не ділись своєю осінню
Задимленим повітрям своєї душі
Безвітряним спокоєм своіх очей
Ворнами-втікачками,
Які щовечора стрвждають,
радість несучи
Крізь небо неладу з самим собою
обрамлене вікном
Кватиркою закритою
з обох боків
Недосяжністю звуку, що єднає.
Дивність непорозуміння,
куди б не поткнулась
Де не ступлю діра непевності
і небажання страх
Смерть змін, бажання смерть
Листки. Ті перші, що останніх
не діждуться
Помруть зеленими, не знавши
болю снігу білого
Лиш жовті доживуть до страшної
весни
Неспалені не стануть запахом
Ті айстри, що радіють з того, що
останні
Що їх мороз ночами обійма
Це коли вранці прокидаєшся
померлим
Коли ненавидиш, бажаєш вбити слово «треба»
Лягаєш спати помираючи від
небажання
Коли нічого не чекаєш
