Боже дай мені мудрості, дай мені сили…
Зараз важко мені, і думки оповили
Весь мій розум, діла, я не знаю як жити.
Куди йти, куди ні, куди варто ступити?
Я іду мов сліпа, я не бачу нікого,
Я не знаю, чи варто чекати нового,
Чи робити нове лиш самій - не чекати.
Але Боже скажи, як мені здогадатись?
Чи я правильно чиню сьогодні і вчора?
Чи я скоро збагну сенс життя чи не скоро?
І у чому той сенс, ти хоч знаєш Всевишній?
Може сенс у житті у такому, як вийшло.
Хтось вбачає то сенс саме в склянці горілки,
Хтось бажає сягнути недосяжної зірки,
Хтось найбільше бажає грошей заробити,
А в кінці всі ми рівні перед Богом всі квити.
І багатий і бідний кожен в землю лягає
А до того живе наче цього не знає,
Що в кінці вже не буде ні грошей ні горілки,
І не треба вже нам досягати ту зірку.
Бо для чого для кого її ми залишим
Так чи ні? Не мовчи підкажи, щось, Всевишній,
Для дітей для онуків її вже не треба,
В них в житті інша ціль, зовсім інші потреби.
Вони сенс не збагнуть, так як ми не збагнули
Бо ми всі вже про тебе Всевишній забули
Ми занурились в гроші, в розваги, в дрібниці
Котрі нас не пускають до церкви, дзвіниці,
Серед шуму життя ми не чуєм ніколи,
І кульгає, душа, і бліда вона квола
Бо не чує молитви, котра їй так потрібна
Зрозуміла! душа моя дуже вже зблідла.
І тому мені важко, і тому я страждаю
Все сьогодні молитися я починаю
Відроджу свою душу, і тоді мабуть взнаю
Чи я правильно йду, чи не вірно ступаю.
