Байроне! Печаль твоїх мелодій
Солодким чаром душу оповине,
І здасться, ніби туга безупинна
Торкнула лютню жалібну, і ти
Той гомін чув, і зміг оберегти.
Лежить похмурий смуток на чолі,
Але воно ясне: скорботи злі
Ти одягнув у німби променисті,
Так само хмара іноді найде
На місяць золотий: ясні краї
І промені бурштинні де-не-де,
Як світлі жилки в темнім ручаї;
Ти гинеш, лебедю, а серце молоде
Жадані болі згадує свої.
