Безкінечні чорні зіниці
лоскочуть простягнену руку
м’якими такими блискучими
спіральними завИтками
як чорних пуделів шерсть;
крутяться стривожені
як собачата-сироти
дорослішають рано
дивляться крізь шкіру
немов шукають кістки
брешуть на повний місяць
од відчаю кастровані
вічно голодні
линяють на меблі
на полицях шаф
у закритих шухлядах
як у дитинстві
пам’ять – синці під очима
скло затемнених окулярів;
а пуделі в пустелі тікають
борсаються в піску...
