Я вчащаю до себе на цвинтар,
як душа, завертаючи в тіло,
ще не знає, де чутись, як вдома.
Я всідаюсь там в себе на лавку,
та й чекаю як той, що каміння
запускає у воду, причому
я записую кожне чекання,
як кидок із брандспойтом у пекло,
як гумовий стрибок в нескінченне.
Й наче подвиг мерця в царстві жінки,
наче подих життя в царстві мужа,
я не знаю, чи звідти виходжу.
