Зачерпнула воду капелюхом –
Може, так пожежу загашу.
І, заливши очі, серце, вуха,
Новий дощ у небі напишу.
Запірнувши в воду з головою...
Краще захлинуся, ніж згорю.
У душі дощить без перебою,
Та душа не може без вогню...
Підпалила сонцем мокрі руки –
Може, так зігріються вони,
Може, слід вогонь цей перебути,
Дочекатись іншої весни.
Наче фенікс, жити серед сонця,
Розгорнути серце, мов свічу...
Перемелюю вогню колосся,
Та чомусь так хочеться дощу!..
