Та скільки можна? Я не можу вже терпіти.
Я молодий, але не хочу більше жити.
Пусти мене, моє бездарне тлінне тіло.
Бажаю птахом в Ирій полетіти сміло.
Я хочу звіром кидатись на звіра.
Я хочу, щоб в мені не було більше віри.
Але я стримуюсь, тому що я людина,
Та знаю, що насправді – лиш скотина.
Зірву із себе шкіру, м’язи, череп,
Звільню свій мозок, зніму з нього терен,
Підніму високо, крізь крики до зірок
І зроблю волі я назустріч перший крок.
Мені не страшно, адже я іще не знаю,
Що значить біль, що значить бути з краю.
І я сиджу, мовчу, терплю, чекаю,
Що хтось, колись мене візьме у зграю.
