Зриваються на крик усі мої мовчанки
Ти зранку мене бачити не звик?!
То я побігла, тільки сонця лик
Хай вип’є напівповну філіжанку
І втопиться, і вийде з берегів
Нестримне море святостей/гріхів
Нехай мене затримає у тобі
Мікроскопічним атомом на дні
І будні скислі втопить у вині…
А я побігла, зустріч перед сном
Остання зустріч, скріплена вином
Чи коньяком… моя любове п’яна
Ти народилась або вмерла надто рано
І панахиду справили вночі
На мертві очі натягаючи полуду
Із чорнотою смерті – та без бруду
Зриваюся на крик, немов ключі
Що креслять журавлиною по небу
Додолу пір’я з власних тіл тереблять
І відлітають, скільки не кричи…
