1
Над землею
тішаться янголи -
фосфоричні химери кості…
Це душа так зрікається тіла,
На вогні розпашілого воску.
Як нелегко у тому залишку,
Як не вчасно у тому згорстку
Відбувати зогнилим паростком,
Відлітати прозорим гостем.
То ж спочатку ти маєш статися…
То ж спочатку ти маєш відбути -
Надгрібково-скорботним надписом.
Надчасово-сакральним згустком.
І тобі я напишу, янголе,
Розмотавши сувої серця,
що крізь крони небесних мармурів
ти до мене колись озвешся.
Бо напишу тобі молитви,
Бо напишу тобі закляття…
Перепишу заламані лінії,
Аж до розтинів на зап‘ястях!
2
Як Марії торкались долонями,
Щоби потім піти Маґдалинами -
Так горнуся до тебе словом я,
Заціловуючи молитвою.
І на кожне твоє розп‘яття
розквітатиму сніжно квітами,
обвиваючи стан лататтями,
роздягаючи стан
до кігтиків…
до найменших підшкірних вузликів
до найвужчих судинних шпаринок!
… і ти будеш відходити солодко
… і ти будеш відходити легко
Світлу душу твою оголену
Понесуть білокрилі легені.
Бо напишу тобі молитви,
Бо напишу тобі закляття,
Перепишу заламані лінії
Аж до розтинів на зап‘ястях!
3
Во ім‘я ЇЇ
Захочеш
вкотре
Вертатися…
І у тій пустоті
(що поміж)
Будуть букви
Рождатися
Будуть
Пшениці сходити
Буде коріння рватися
Найстаріших дерев на землі…
Чи ж захочеш тоді відрікатися?
Чи ж ти зможеш тоді відхреститися?
Від ЇЇ молитов…
Во ім‘я ЙОГО
захочеш
вкотре…
спинитися
і у тій глибині
найстрашнішій
для себе
десь на самому споді
вже не буде дерев –
тільки спиця його сивини
розсіче сліпу сутніь на двоє…
і тоді – чи ти зможеш піти?
(обгорівши на попіл)
Відтеплівши у муках ЙОГО…
То ж напишу тобі молитви,
То ж напишу тобі закляття…
Перепишу заламані лінії
Аж до розтинів на зап‘ястях!
4
Череда безголових вершників…
А ти з ними, неначе проти.
Це ж мабуть їх ніхто не відплакав,
їхні рани ніхто не погоїв.
так лежали вони на полі
загусаючи сірим накипом
чи порубані, чи пожовані –
бо живилися ними собаки…
а вовки побоялись – відходили
у жалобі їм навіть не вилося
посипали ті голови порохом
що валялися і світилися -
не прикритих очей ранами
голубими, зеленими, чорними –
це ж такого земля ще не бачила
щоби вовк та людину прикопував –
щоби вовк у жалобі корчився
проростав білотілою шкірою
і читав молитви по-вовчому
щоби душі в небо злетіли…
а з тобою такого не станеться
ти підеш, але тільки не з ними –
Бо напишу тобі молитви,
Бо напишу тобі закляття..
Перепишу заламані лінії
Аж до розтинів на зап‘ястях!
5
І нехай тобі тихо
І нехай тобі трохи спокійно
Заплету-но вінок твоїм іменем
та й піду… до води
позапалюю свічі на небі
а по тому -
у ріку
та
тільки ледь-ледь
по коліно…
(я ж боюся води)
увійду
Ти не віриш?..
вінок розів‘ється
та тільки ж не квітами!
Ти сам розів‘єшся
мені по волоссю
найщедрішою повінню
спраглих небес -
і креслатим любистком
на плечі сповзеш…
холодком
пробереться печаль
та до злості
до найжорстокіших мук
на воді самоту
розведе
і на дно покладе
ЇЇ
(що боїться ріки)
ЇЇ
(що стоїть по коліно)
у водах -
які не Тобі
спивати
з долоні
І зринатимуть янголи в ніч
Із надер землі фосфорично
(покидаючи вільно кості)
Покриватиме землю тінь,
що від вій довжини
та волосся
й мабуть глибини
чорноземних очей…
Бо ж вона
Та пізнала такі молитви,
Та пізнала такі закляття…
Що її переламані лінії
Проростуть у його зап‘ястя!
