Стриножити мрії, обрізати кучері снам,
І йти у неволю під оплески тих невдах.
В яких від зловтіхи потроху зриває дах.
Мені все одно, я ніколи не вірила вам.
Іти під вінець, чи швидше, на ешафот,
Із легкістю лані, із вовчістю у очах.
Я слухала вічність, єдине натхнення – страх.
І в посмішці хижій скривився чуттєвий рот.
