Після всіх порожніх слів і втрачених років
Важко щось казати а робити й поготів
У душі закритої така міцна броня
А слова що сказані то повна маячня
Часто так звертали ми з дороги навсібіч
Під нестримним тиском сірих натовпу облич
Так когось образити боялись ми весь час
І навік ображеним зостався кожен з нас
Навкруги панує зло поранені серця
Загубилась віра тільки туга без кінця
Рівні всі знамена хто б їх тільки не підняв
А слова написані то повна маячня
У думках ми прагнули у снах ми знали суть
Нам буденні стежки замінили світлу путь
Тож несу свій шлях гіркий на стомлених плечах
А зі світлих спогадів лиш небо у очах
Скільки тих слів дурних
На вітрі рознеслось
Та у життях пустих
Нічого не збулось
Небо у очах єдина суть
Все решта муть
...
Після всіх пустельних слів загубленого дня
Дивно що попереду лиш повна маячня
