Пелюстки вітру огортають дотиком моє обличчя,
торкаються холодними долонями краплини водоспаду, що навічно
закарбувала пам'ять на моїх плечах,
коли яскраве сонце небокраю засліплювало власний відблиск у моїх очах.
Я сповнювалась вільними думками,
в моєї крові не було засуджень Муракамі,
мої уста тонули в ніжності небесних крапель,
і ступні ніг зливались воєдино з світовим цунамі...
Стоп..........
Знов відриваю очі й бачу величі людської небосхили,
І бруд довкола, що наші істини нащадкам залишили,
цнотливі дотики живого водоспаду мій погляд
проковтне у супермаркетах з плакату,
і замість пелюсток камінням вітер впаде на моє обличчя,
а ноги мої втопляться в могилі протиріччя.
Торкнись мене своїм гарячим поцілунком ще раз,
щоб на хвилинку в мому серці загорів вогонь
й ніколи не згасав в теплі обіймів наших тіл...
