Так ніби довго жувати ту саму гумку -
біле пластичне ніщо і мінлива форма.
Все закільцьоване, вкотре вганяєш думку
в лузу, ворота, у піхви, у дальню лунку,
зрештою в ніч, де суцільна втрата керунку,
а, найприкріше, безсоння взірцева норма.
Тож і чекай, доки винирне там на сході
з ранку сироватки сонця яскрава бринза.
Темрява змінна, рівняння в її природі,
думай про світло, яке настає відтоді,
форму небес, взагалі, уявити годі,
є глибина, яку жодна не візьме лінза.
