Що є на світі цім людина? –
Одна мізерна порошина,
Що на дорозі загубилась
Із тисячами інших злилась
У хвилі пороху.
В глибинах мороку
Стоїть вона, така як всі -
Дрібна піщинка в поросі.
Майбутнє їй вже написали,
Поради в неї не спитали,
Бо як родився – треба вчитись,
До 25 вже одружитись,
Щоденно важко працювати,
Щоби дітей прогодувати.
Потім їх вивчити, женити
І можна йти перепочити
На пенсію...
Робить диверсію
В минулих діях
І сльози лапати на віях,
Бо що зробив ти у житті
Що буде в вічній пам’яті?
А час то йде... Він лиш мигне
І все й ньому промине.
Та хто його дарма не гає
Той долю свою сам складає.
Сміється, падає, ридає,
Та врешті-решт перемагає.
А є і інші... все доводять,
Що сили їх завжди підводять
І справедливості немає,
Ніхто їм не допомагає.
Повторюють свої помилки,
Й спускаються на дно бутилки;
Ще модно в XXI- м віці
Шукати інший вимір в шприці...
Марніють, просять, проклинають
А працювати не бажають.
І чи родилися в пилюці,
Чи в золоті купають руці
Прямують вперто всі на дно,
Бо інше, бачте, не дано.
Дорога ж всім одна дається
І кожен б’ється як прийдеться,
Та доля не до всіх всміхнеться.
Ті душі, що до мрії рвуться, -
У ямі довго не топчуться.
Виборюють своє життя,
Із пороху, із небуття
Ідуть до світла, хочуть жити
І не підстилкою служити,
А твердо над всіма ходити.
Дорожнім рухом керувати,
Кому потрібно – помагати
Для того, щоб на чорній смузі
Тобі допомагали друзі.
І добре треба пам’ятати
Дороги не перекривати –
Ніколи на чужому горі
Не виживеш в піщанім морі.
Потрібно жити, надихати,
Нові вершини покоряти.
Як змучився – то полетіти,
Бо варто тільки захотіти.
