Напівпрозорі та напівзабуті,
На мить померлі та живі на вік.
Краплина святості в чужій спокуті,
Сльозиться думка біля їхніх ніг.
Ще очі сині, руки ще до Бога,
Сміється хата, чорнобривці й двір.
А вже в нікуди моститься дорога,
Вилазить й струшує із себе воду звір.
Ще крапля неба без хрестів лелечих,
Ще мить для пісні про квітучий край,
Ще крихта віри, що прийде предтеча.
І голос мами: «жити йдем, вставай».
Й на півдорозі в завтра і у поле,
На світанковім холоді роси
Вони завмерли, очі стали болем,
І замість сонця вродили хрести.
Кордоцентричні, сумовиті діти,
Стоять шеренги в тебе за плечем.
Знов поле жовте, їх очей софіти
Забарвлюють тебе вчорашнім днем.
