Я апокаліпси жебрак – мою тінь розвіяв вітер
Сніг йде крупою і вишні гнуться до тріску
Нива небесна пашіє духом меліси
Юрта зі шкіри північного оленя – сховище лисого місяця
Ти виходиш не тільки з ікон, Маріє
Оголений стовбур вільхи аж ніяк не спасе твою душу
Босу і голу од вітру страшних одкровень
Омеґа палає, мов купина неопалима
Ютру же бившу* нас повінчали з тобою
2. Страйк Зомбі У Ґільдголі**
Музику викрешують тамтами
Аеропорт викривлюється в ритмі
Санатарійно скалять зуби растамани –
Аероплян чекають Лондон – Кінґстон
Кіптявиться ця ніч вудуістична
Рейс з Кінґстону успішно приземлився
Алкозалежний й трохи істеричний
Усміхнений, мов лис, шаман з'явився
Летовище забилось конвульсивно
Одежу почало на собі рвати
Над мертвим Лондоном дух цвілі гнійно
До ранішніх туманів став стояти
Опівночі почнеться зомбі страйк
На ранок знайдуть у Ґільдголі
Імшавих депутатів мертвих й голих.
3. Геґемонія Мертвого Сонця
Вечора соловій танцює, як в дротті вітер залізо ріже
Іржею брудною розлогих дубів укрився, мов поле копною
Накрив, наче валом, обрій паркан із мідних хрестів шпитальний
Ошатна дівчина, мов осінь, свої чорні коси розплітає
Калікою дар від Бога на її плечах розхристався
Спішить скосити вона всі поля в пітьмі купальській
Оралом золотим зорати ниву й попелом накрити
Новим насінням сиру землю запліднити
Царем нависло мертве сонце над вертепом людства
Епічно тягнеться секунда у координатах існування
На поясі її висить калитка з крайцерами і світами
Одначе ти для неї лиш химера з двома головами
Серпневі грози їй вплети у важкі коси
Накрий її теплом, зігрій вселенську душу від морозів
Охрестя ти її прийми на себе, і цвяхами
Їдким вороння свистом і коричневими костилями
Мордуй себе; навісь себе на нього
Амінь скажи, в труну себе поклавши під кущем терновим
Роки пройдуть і в нього кров вселиться
І ідол твоїм сміхом і обличчям
Її в подобі Сонця оживить
*Ютру же бившу(стсл.) – коли ж настав ранок
**Guildhall – ратуша
