Ти хотів, щоб була королева,
а з’явилась Німфа чорно - біла.
Ти хотів, щоб була заможна,
А гроші не в її стилі.
Ти хотів їй кожне свято дарувати рози
Роз, вона не розуміла,
Любила ромашки й волошки.
І що зробиш ти тепер -
підеш, а чи залишишся?
Ти подумай лишень,
може це тобі дар від Всевишнього?
Простота, наївність і дивовижна загадковість.
Ти ж трішки її й боїшся,
коли дивишся в ті чорні очі.
Ти злови десь вітер в себе на лоджії,
ти почуй, те що він чує,
завжди, коли біля неї близько,
Чого ж тобі ще бракує?
Ти задумайся про те,
Що таких, як вона,
Мабуть ніде немає, перед тим як від неї іти.
І ти знаєш же сам, що кохає.
І, не знаючи що робити
Ти ідеш, куди дивляться очі.
Ти ще не розумієш цю дівчинку,
Але ти уже цього хочеш.
Буде небо блискучими зорями Ваш шлях устилати,
Буде сонце світити Вам радісно, коли будете йти до своєї хати.
Буде небо... І далі, і далі...
Все це буде,
Зроби лиш свій вибір,
в світі все дуже просто, тим більше,
що вона вже за тебе в отвіті!
Буде.
Буде, ти знаєш?
З неба падає дощ інколи,
Якщо це буває, то Ваше кохання
Можливе в такій самій мірі.
На небі зорі, хтось Там посміхається,
Дерева шелестять довкола,
Додому двоє повертаються...
