В одному дні надто багато надбань
і скрапує дощ у долоні цілющим зіллям
і сонце потому квітне і вітер дме
усе це стається у нашому місті
тут не має моря на щастя -
тому тиша відбивається від бруківки відлунням,
гір також не має й вона зависає в повітрі
власне, якщо дослухатись
почуєш як завмирають в польоті пелюстки перших квітів
і так кожного року
я не знаю що тобі дарувати,
бо всі ці замахи на любов до предметів давно скалічені
й не можливо вкласти в них те
шо давно сприймається мовчки
Якщо це можливо
я подарую ту саму тишу між поколіннями
наповнену справжнім виром життя
- в одному дні так мало часу
але десь є ти й цього достатньо аби посміхатись
навіть у березні
о шостій ранку
під дощем
у неділю.
18.03.2007. о.В.М.
