На світанку, вранці рано
Повертає з шинку п’яна,
Йде по вулиці – горланить
Про любов й коня.
От – така жіноча доля:
Чоловік помер. Із поля
Втомлена в корчму – там воля
Все забуть – гульня.
Стомлене і дух і тіло.
Піснею життя летіло
Щастя добре в хаті сіло
Та нараз
Лихо гримнуло.Забився чоловік
А син – втопився
Промайнула щастя птиця
Як мара.
Розійшлось обійстя морем,
Залило сльозами горе
Покотилось лихо скоро
Колобком у двір:
Залицяльники в одвірки
Кварта, дві у день горілки
Мова, пересуди, плітки
Світ погірк...
Ось іде вона – прибита
Долею. В шинку – пропита
І не раз, не два побита
Тим, хто брав
Помутніли очі. Тіло
І душа вже огрубіли.
Посмішка крива, невміла
Мов сльоза.
Вже хрипить, а не співає,
Свою долю проклинає,
То сміється, то ридає
Без ума.
Може щастя прийде з неба
Хтось візьме? – Кому ти треба
Лиш горілка, то потреба.
І сама
Тяжко плентає небога
І надії в допомогу
Від людей, а чи від Богa
Вже нема...
