

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	722
Творів:	10881
Рецензій:	16565

Наша кнопка

Код:

Художні твори Поезія Поема

ЗАЛІЗНИЙ ВОВК (повна версія)

© Сергій Ляшенко, 15-04-2008
Пімсти смерть Великих Лицарів! Декалоґ. Біжи, вовче, біжи, брате кароокий! Над тобою кряче ворон в вишині. Відрубав бо місячні ти роги І за комір кинув чорних гір. Ти рожденний з стиглого металу Пес святого Юра Змієборця Бенкетуєш з Одином в Вальгалі Син Самари, Ями охоронцю! О, берсеркре, невразимий воє, Той, що обертається в ведмедя Ти мечем прославлений, героє, Пив води з Дунаю із Атеєм. Знаком сварґи щит свій ти прикрасив І оголив меч свій обогострий Вже нова орда готує наступ І нові бої вже на порозі. Чоботи ворожі топчуть землю Ґвалтом і масакри гураганом Матір Божа! Визволь наше плем'я Від ярма татарської навали! І ти встав, орало поховавши, Взяв у руки мозолясті кріса «Не журіться, руки заламавши, Мила ненько, бо я йду до лісу. І ви, старий батьку, не тужіте, І не плач коханая дівчино, Не сумуй, яснесенький мій квіте, Якщо в борні чесно я загину. А якщо я зрадником постану Перед Божим справедливим судом Прокленіть мене по смерти, мамо, Перед нашим православним людом. Я на вовка обернусь навіки, Щоби рвати чорну плоть ворожу, Ані дідько, ані злі молитви Вберегтися їм не допоможуть. І не візьме ми всіляка зброя Кров бо вовча ме тікти у жилах. Світ скоряється лише героям! Ворогів чекає ж домовина!» Йшли бої і гори гомоніли, Кров – потоками у Чорне море. Стольне городище князя Кия Вражою покрито сараною. Проте дух одвічної стихії Не помер. Під свастикою зорів Чутно клич за волю України Армії нескорених героїв. Бій триватиме, допоки ворог В корчах передсмертних не сконає, Доки нави не укриє морок Й кості до одної не зламає Всеразюча огненна сокира Й рати Перуна мечі разючі, Всіх до одного напнем на вила Не пробачим жадної їм муки. Але поки ворог наступає, Денно й ношно кулемети грають, Один біситься, п'є і гуляє І полеглі воїни співають: «За дружину мав собі ґвинтівку, Ліс – за батька, ну а ніч – за матір! І не було ми із того гірко, Бо за тебе йшов я воювати! Бо за тебе, матко-Україно, На олтар життя своє поклав я! Ґвер до рам'я, славні побратими! Переб'ємо ворогів проклятих!» А бої до ночи не стихали, Ворог напирав, мов навіжений, Кулемети зв'язки позривали Й крик роздався: «Хлопці, я ранений!» «Держись, стрільче!» - сотник йому каже, «Не дарма ж бо Вовк то твоє псевдо! Плоть твоя – залізо, й кулі вражі Не візьмуть тебе. То вже напевно!» «Друже сотнику! Я теє знаю, Що не візьмуть ми ворожі кулі. Ще бенкетуватиму в Вальгалі Серед рівних Богові героїв! Нехай черви точать моє тіло, Мертвим бо від того я не стану, І не страшно братської могили, Бо непереможеним зостанусь!» По словах сих випустив він дух свій Й душу вовчу віддав в Божі руки, І у ночі темній, ночі глупій Заридала мати від розпуки… Ряд за рядом ідуть партизани І вмирають за народню волю, Нагорода їм за честь і славу – Хрест березовий над головою. Біжи, вовче, біжи, сіромахо, Над тобою – ворон в вишині. Плаче місяць восковий над дахом Про минувщини твоєї дні. А проте герої не вмирають – Животіє слава у віках, Їхні діти прапор підіймають І мечі тримають у руках!
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.01544713974 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design