Метро
пустотами-судинами
торує ґрунти заплутаними.
Метро
потроюється, наче Бог,
колись уявлений людьми.
Метро
саме себе
перетинає тричі.
Метро
процвітає трьома гілками,
одна торкається іншої.
Метро
процвітає трьома гілками,
одна з яких - червона,
як кров,
і несе на собі
крізь чорне
червоні квітки станцій.
Коли
з пустоти судинами,
навколо серця заплутаними
постала перша людина,
лихо
на молодій червоній гілці
криваво-червоною квіткою
поруч
розпустилося і досі процвітає,
і має
більше пелюсток,
ніж станцій метро у світі -
по одній на кожну людину.
І люди-бідарі
немов шукають
тої червоної гілки,
тої червоної квітки,
щоб полити її червоним,
щоб росла і галузилась далі.
