Ночами приходить Анна,
Сідає на край постелі.
Я дивлюсь на білу стелю,
Анна плаче фонтанно,
І з нею ридає Еллі.
Благають слів неписаних,
Вирок складати мені
Пробачте, я зовсім невиспана.
Ви бачте, стіни з землі.
Прощай, моє місто Самотнє,
Лишаю навіки тобі.
Анна каже:
« ти не мала ніякого права
так чинити зі мною,
Ти не мала ніякого права
Називати мене самотою,
Усі твої екзистенцій
ні пастки – та пішли вони
Я просто хотіла краплину мрій,
І навіть їх придумала ти»
Еллі каже:
«Я ж любила його,
Я справді його любила,
І ці кволі весняні квіти,
І синіх очей привіти»
У кутику - тіло Германа
Воно не говорить
Тільки очі пантерами
Душу бороздять
Сизим димом заходить Анна в легені,
Сідає на груди Еллі,
Впивається в очі Герман.
Цей світ навсправжки даремний,
Цей світ навсправжки жахливий.
І айстри горять цнотливо,
І принци вмирають в хаті.
І це лиш малий завдаток
Мені за мої сни.
Я чую ростуть дерева,
В мені росте королева,
Яка не боїться весни.
