* * *
Яка і теплая, і темная заграва!
Давно вечірнє сонце, пашіючи, запало
У заколисані веснянії поля.
Спочити ніч прилинула здаля,
У темряву, у мрії вечорові опустивши
Сторожі-верби і діброви в тиші.
На обрії лишень, пітьмою не сповиті,
Стоять зажурені похилії рокити.
Згори вдивляються хмарини із суворістю
У сад, просякнутий весняною вологістю.
Віддаль, де луг і став, уздовж стежини
Ясніші сливе опівнічнії хмарини.
Зате у нетрях, де заховані весняні квіти,
Над ними ледь зімкнулись тихі віти,
Там темінь і тепло…
Оригінал І. Буніна
Какая теплая и темная заря!
Давным-давно закат, чуть тлея, чуть горя,
Померк над сонными весенними полями,
И мягкими на все ложится ночь тенями,
В вечерние мечты, в раздумье погрузив
Все, от затихших рощ до придорожных ив,
И только вдалеке вечерней тьмой не скрыты
На горизонте грустные ракиты.
Над садом облака нахмурившись стоят;
Весенней сыростью наполнен тихий сад;
Над лугом, над прудом, куда ведут аллеи,
Ночные облака немного посветлее,
Но в чаще, где, сокрыв весенние цветы,
Склонились кущами зеленые кусты,
И темь, и теплота...
