можна, я покличу сльози? і поклАду на папір?
можна, поновлю завози сліз до Львова звуком лір?
можна, я покличу радість? тільки треба трошки сліз...
скроплю ними безпорадність. всюди, де лиш буду, скрізь.
бачиш, щастя нас обох - це такі-от сльози щастя,
плаче щастям навіть Бог - робить це він дуже часто...
і на землю випав сніг, мокрий сніг від плачу Бога,
й сповідатися до нього я пішов, бо ще не встиг,
і щасливі ми від того, що дійшли до одногО:
я відчув цю радість Бога, він - мій гаснучий вогонь.
я згасив його сльозами,
що не плакав їх давно;
здав для себе свій екзамен
на майстерність у кіно:
хочеш плакати - тримайся,
а сміятися - то плач,
в пісні одногО ямайця
сотні заховай невдач.
піст - лише порада церкви?
може й так.. та хочу я,
щоб воскресла довго мертва
кров у кольорі троянд...
зрошені своїми слізьми
будуть вишиті вони,
в руки змучені їх візьму
і понЕсу їй у сни.
щастя змучило обОх нАс
- було сховане в обОх -
розімнутий під пресом час,
в нім ми поруч - я і Бог,...
він і я. плачемо однаково -
одні сльози в моїх очей і його неба,
він каже мені: "це знаково".
ці морози тріщать печенням, і на себе
тягнуть мокру ковдру -
квітня бУдний сніг,
мов змію, мов кобру-
я під неї ліг,
капішон її розкрився
(ним ховає Він мене),
я сльозами причастився. в цю секунду. цим лиш днем.
і пробачення попрОшу в тих, хто щастям цим не жив,
і скажУ, що Бог - хороший! знаю! - близько з ним дружив.
і дружу. і буду далі. любим один одного і вас.
збережу ці сльози, ці медалі.
кров їх - те, чим свОю душу спас.
я її у нім один побачив, кров у цих сльозах, на цім снігу.
вірю в те, що значу, час від часу плачу.
я - сиджу на гілці.
я - снігур.
/десь між 2003ім і 2005им (:. чесно, я не знаю, коли((:/
