Його життя щоденно катували
У мороці Лук′янівських в′язниць.
Там поховали молодую славу,
Там у підвалах загубили юний світ
Поета. О, тирани волі,
Навіщо ви вбиваєте живе?
Наглядачі! Навіщо рвете долю,
Як ув′язненая вічність проживе!
У путах ваших рабських і залізних
Сковати забажали весь народ
Від правди. В камері з розміром на 4
Закрили ви від нього те велике, що
Йому давало сили. Те, чим був він,
Про що і думав, й говорив, й писав...
Широкий степ кохався в повнолуння
З росою недопитих вранці трав.
Тоді, як його серце брала гута
За діда, що віджив свої літа,
За жінку,що сама збирати буде
Незібрані торішнії жита.
Він називав це милим йому словом,
А його катували більше й більш.
Поки не розійшовся тихий спомин
Про його болем сповненії вірші.
**************************
Десь й досі живе воля в стінах тюрем.
