(Мало відкрити людині очі,
треба ще й світло включити!...)
Коли сонце світило промінням повз мене,
Ти ж бо іншим мене зворушив.
Наші ночі з тобою були такі денні!
Бо ти закрутив мені лампочку в душу.
Коли вітер розвіював сонця проміння,
Твої очі світили в мене, -
Так гоїлася рана на серця руїнах
Й світлофорило серце тобі зеленим.
Ти колись закрутив мені лампочку в душу.
І зовсім як справжній електрик!
Спасибі. Все вже встигло минути й не збувшись...
Я і ти - це еклектика всіх еклектик.
