Відбатувати бритвою Оккама
Слова і снива, дотики і плечі,
Всі візерунки долі недоречні,
Бо знову камінь падає на глечик,
А потім глечик падає на камінь,
Вовік віків. І тріщинки-стигмати
Навзаводи біжать від дна нагору –
І ллється горлом перегіркле горе,
- Моя маленька , - пошепки говориш, -
Ти звикла вже щоразу помирати?
І звично клеїш душу у долонях,
Стираєш наждаком все наболіле,
Твій бідний глечик знову – вкотре – білий...
Та знову навпіл розлетілось тіло:
Цей черепочок – син. А другий – доня.
