...ментальна геометрія думок...
тріпоче небо алгеброю світла...
і формули відлунь...
зусібіч...
тиск таємниць-секретів-натяків в 100.000 атмосфер...
з усіх безодень...
мільйонотонна невагомість каменю планет...
жаска вагомість часу...
орбіти цифр...
проміння вектори...
гойдкий біном зірок подвійних...
і зіниць...
осциллограмма жестів...
життя спіраль...
і це усе в мені пульсує...
адже я є лише знаряддям власних мрій...
а мрії є метою...
усіх наук...
поезоматематик...
почуттів...
і кожну мить я вгвинчуюсь у небо...
увесь складний і звичний наче алгоритм...
для себе прикро звичний...
для вражено завмерлої галактики складний...
