Досконалі були і ріденьке біляве волосся,
і кругленьке обличчя, і вушка, і ротик, і ніс...
І питали батьки: „Звідки ти, наше щастя, взялося?
Із якої країни бузько тебе в дзьобі приніс?”
А дитя відкривало до них оченята красиві,
наче небо, великі, і наче воно, голубі,
і „Спасибі!” – повторював тато – „спасибі! спасибі!!” –
і звертався до Бога: „спасибі, спасибі Тобі!”
І питала матуся: „Ах, ким це малесеньке стане?
Хай же випаде, синку, тобі найславніша із доль!”
...І судилось батькам не дізнатись, померши зарано,
що за кашу заварить мале янголятко Адольф...
