Я розумію, що не вельми гречно шкаляти в тебе цигарки,
Коли ми ось уже як дві години посварені.
Але ти все ж досі сидиш на моєму ліжку,
І дивишся на мою фотокартку,
Там, де я усе ще з рудим волоссям.
Як на мене, то не вельми гречно так дивитися на втрачених,
Навіть, коли вони поруч з тобою.
Просто, розумієш, у моїй голові живе так багато людей,
Що треба закурити,
А з них усіх
Цигарки є лиш у тебе.
Кажуть, «Мальборо» пахнуть осінню,
А листя пахне тобою,
Але це не правда,
Бо ти пахнеш моїми парфумами.
І ти все ще досі сидиш на моєму ліжку,
Наче, впевнений, що я забула,
І зараз віддамся тобі як німфетка.
Але, любий, я хочу бути німфою.
І в моїй голові козлоногий Пан
Вибиває чомусь джигу.
Любий, мені важко писати вірші,
Бо все здається таким банальним,
Чи б не міг ти встати з мого незастеленого ліжка
І забратися геть з мого незастеленого життя.
Бо ти зрозумій, я можу тобі все простити.
Ти добрий коханець,
І в тебе завжди є «Мальборо».
Але в моїй голові живе занадто багато людей.
І вони з тобою не кохаються.
Та й взагалі не палять.
Бо куріння шкідливе для мого здоров’я.
