Я не нарікаю,
Що в мене забрано ключі.
Медунка теж ключів не має,
Але цвіте і помирає
В росі.
Мені тут легко, я собі блукаю,
Як звір.
Коли ти знову вийдеш з гаю,
Мене напевне покохаєш,
Повір.
В очах моїх ти не побачиш вагань:
Уже без болю і без зайвих питань
Ми доживем до дна своїх літ,
Байдужі, як дерева і світ.
Ми будем там, де теплий запах плоті,
Рої комах і зарості п’янкі,
Ми будем там, де жаби на болоті,
Їх очі і червоні язики,
Ми будем наче звірі волоокі,
Що повагом відходили в гай
І озиралися знічев’я,
Згадай.
