Я розминулась із собою
Троянди пелюстки в мені.
Я розлучилась із собою
В очах моїх твої зірки.
Ось, залишившись вже без себе,
Блукаю нотами дощу.
І, закохавшись знов без себе,
В обіймах розкошу тремчу.
Приспів:
А чи було, а чи не було,
Я розминулась або ж ні.
А чи було, а чи не було,
Знайшла тебе я у собі.
Розвіяв сонячно за хмари
Той попіл уст душі у сні.
Розвіяв боляче за хмари
Трункий смак райської імли.
І голос голосом здіймає
Опалі спогади твої.
Та голос голосом здіймає
Й весняні болі одцвіли.
Я…. розминулась із собою,
Але на краще, знаю я.
Я…. розминулась із собою –
Сміється в ліліях сльоза.
Зоріє тиша у пломінні,
Бажає спокою свіча.
Німіє спека у камінні
Кохає, подихом стріча….
«СЛОВА»
Слова разметали как будто душ чувство,
Слова растоптали на скалах табу….
Теперь на том месте разрывисто пусто,
Теперь там туманно и звезды в бреду.
Безграмотно грозы целуют свет далей,
Безграмотно топчет и солнце траву.
Так зябко и холодно в зное мне, стало,
Так хрипло лучами назад все зову.
Обрывками слезы не рвутся на волю,
Обрывками сердце пылает в садах.
Дыханью дорогу к губам я открою,
Дыханью разлуки, что смылась в ручьях.
Навеют пунцовые розы объятья,
Наденут на счастье стальное «люблю»
Мелодия мне лепестковое платье
Соткала с лучей поцелуев в бреду.
«парус»
Парус ветра пел мне сердцем,
Сон корился, пел, знобил.
Где-то там отрады дверца
И студеный лета пыл.
Парус ночи крал признаньем
Верность каплями до дна.
Пепел грусти, ласки рана….
Заслонила все весна.
Парус встречи звал туманом,
Забирая облака….
Губы в губы ночь застала….
Мы же разные пока….
Парус взгляда – снег обрывков,
Чувства, тела и тепла.
Поглощая сущность зыбко,
Ощущаешь тыл крыла….
Парус – голос…. Мы в оковах…
В ласке…. В трепете… в душе…
Крик в объятьях очень скоро
Сменит «только» на «уже»….
Рэфрэн
На крыльях нежности
На веках снежности
Выше и выше
Громче, но тише
Я буду рядом, слышишь…….
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design