Із темних вод, із неба темних круків
Приходять непомічено у сни
Всі сто дрібних страхів і ще розпука
Одна на всіх, і кожен каже – «Ми».
Вбираються у маски дивних граней,
Різбить обличчя майстрова рука,
Всі такі мОї, що уже не знаю,
Хто з них є страх, а хто із них є я.
Алюром тихим наплива на місяць
Хто насмішку тримає у руці,
Й мечем сміливо дивиться у вічі
Один з катів й пестливо каже - «Сни –
То, наче, дійсність, ніжна моя панно,
Ти пий, бо й ми не знаємо за що,
Ми просто з краю, де усе туманно,
В усіх у нас під масками чоло.
Ми просто є, зі скрегетом металу
Ведемо тебе всі на ешафот,
І ти не гнівайся, що все отак недбало,
Бо просто нас чекає ще народ.
У нас завдання - позривати маски,
Зітерти грим, і скривлені уста,
Пусті зіниці, і чекання ласки -
Усе даремно – бачиш, просто казку
Забудеш ти – оце й уся мета.
Ти просто спи, сипнем на зорі ніччю,
Зіллємо разом зілля і вино,
Ти просто пий, забудеш зранку відчай
І вдень нас, наче, зовсім не було».
