Коли ти підеш, залишаючи сплячу мене у ліжку,
Залишаючи навстіж відчинені вікна,
І невипиту каву в горнятку.
Збираючи нишком, як злодій,
Свій запах з моїх подушок,
І вчорашні цілунки з мого волосся.
Знаєш, я питиму твою каву,
І визбируватиму непомічені тобою цілунки.
Знаєш, любий, я придумаю тобі
Чорне волосся і білу шкіру,
Червоні вуста і теплі руки.
Ще подарую тобі зелені очі.
А потім викину це все у вікна, відчинені навстіж.
Й десь там, серед мого міста,
Ходитиме людина
З волоссям чорного кольору,
З очима такими як в мене.
Випадково торкатиметься теплими руками
Чужих жінок в трамваях.
Не знаючи, що десь там,
Я все ще сонна і все ще чекаю на тебе,
Закладаючи в книжки засохлі цілунки.
Не знаючи вулиці й номеру будинку.
Сяде в потрібну маршрутку
І ввійде в мою кімнату протягом -
Рвучко й без запрошення.
