Навіщо усе так складно?
І сонце стріляє в спину-
Покараний кожен винний
І кожен за свою провину.
Всі ми – божі створіння
Під небом живемо байдужі,
Ховаємось від дощу
І топимо біль в калюжі.
Зустрінемо на шляху ми
Одне єдине кохання,
Не буде знати жоден з нас,
Що перше воно й останнє.
І підемо далі шляхом,
Його розтовчемо об камінь,
І буде тихо плакати
Поблизу текучий струмінь.
А ми, збайдужілі зовсім,
Сховаємось в шкаралупи
І будемо так до віку
Жити,мов ті молюски.
Не вдарить і не поб’є нас
Лиха або й добра година,
Лиш пом’януть кохання
На його сороковини.
