Я з вічністю балакала на ти
І Сонце гріла у долонях.
Горіли білим полум'ям мости,
Шумів струмок у ніжних скронях.
Я роздавала думку дітлахам,
Що треба знати і робити.
Сама ховалась у собі і там,
Я тільки там бажала жити
Чи є у мене розум, чи нема
Я ні в кого не розпитаю,
Але я знаю, що те все - дарма.
І з божевілля помираю.
За ким? Питаюсь у себЕ.
За ним, кого немає більше.
І з тим, що в полі не росте
Я помираю двічі.
У полі не росте сльоза
І з нею важко-важко жити,
Як на траві дзвенить роса,
Так треба вірити й любити...
-----------------------------------------
Є час згадати як колись
Ми годувались помилками,
Як сотні успіхів звелись
В невдачі, біди і нестяму.
Минуле трощить нам думки
І закриває все прекрасне.
В усі часи і всі віки
З минулим будеш ти нещасний.
--------------------------------------------
Ти десь ховаєшся у тьмі,
В кімнаті, книжці, у серцях
І ми залишимось одні
Забити в лід останній цвях.
І хмара вічності злетить
Туди, де спокій вічний рай.
Ми будем там ще краще жить,
Лише мене не ЗАБУВАЙ.
