Зовсім випадково й, майже, ненавмисно
Ти стоїш край неба, невимовно близько.
Невимовно тепло розлилися роси,
Мої ноги тонуть в твоїх сльозах босих.
Дозволяєш сонцю моїх губ торкатись,
Відпускаєш вітер провести до хати.
Листям жовтим клена шлеш землі дарунки,
Знаєш, любий, в тебе зорі-поцілунки.
Просто ти край неба, від землі далеко.
І мене до тебе не несуть лелеки.
І мені до тебе ще рости віршами.
Знаєш, любий, просто я живу степами.
Посміхнуся ніжно маками в пшениці,
Просто не зустрілись у зірках зіниці.
Просто горизонти – це лише омана.
Я для тебе з неба лиш червона пляма.
Буду я маленьким серед ночі світлом
Сонцем шлеш привіти, я для тебе квітну.
